Мачошак Дмитро Михайлович народився 31 листопада 1946р. у м.Отинія, в селянській родині. Навчався у місцевій школі, виховувався під впливом вчителя співів, талановитого музиканта, справжнього педагога і майстра своєї справи, великого знавця і любителя хорового співу, Лиска Богдана Петровича. Саме цей педагог навчив його гри на акордеоні, нотної грамоти та прищепив йому велику любов та інтерес до багатоголосного хорового співу, особливо церковного. Разом із своїм вчителем Дмитро ще в шкільні роки в період атеїстичного насилля, підпільно співав у церковних хорах. Ночами пішки вони ходили на підпільні служби та репетиції в с. Гостів, Тарновиця, Скопівка, Лісний Хлібичин та Глибока, в яких Богдан Петрович створив церковні хори і керував ними, ризикуючи втратити роботу, а також понести ще важчі покарання.
Вчився Дмитро Михайлович у Дрогобицькому музичному училищі, потім в Івано-Франківському педагогічному інституті ім. В. Стефаника.
Ще будучи учнем-старшокласником Отинійської ЗОШ став керівником чоловічого хору в с.Старі Кривотули, а також чоловічого вокального ансамблю, який сам створив. А після закінчення школи зразу, ще навіть не маючи спеціальної музичної освіти, як талановитий керівник, показавши себе на роботі у Будинку культури, був прийнятий на роботу в Старокривотульську школу на посаду вчителя музики. І з цього часу свою долю він пов’язав х цим селом працюючи з хором та ансамблем пісні і танцю. Він виховав цілі покоління учасників цих колективів. І не даремно Старі Кривотули вважаються найбільш співучим селом. І аж до важкої хвороби він працював з цими талановитими людьми. В школі він працював дуже творчо із запалом і невтомно. Мав хори молодших, середніх і старших класів, хор військово-патріотичної пісні, в якому співало понад 80 хлопців. І це в такій невеликій школі! Вів роботу з різними ансамблями, а також ансамблем пісні і танцю. Ці колективи на конкурсах і оглядах завжди на протязі багатьох років займали призові місця. А старшокласники та випускники охоче вливались в створений Дмитром Михайловичем ансамбль пісні і танцю «Барви Прикарпаття» який діяв при Будинку Культури села Старі Кривотули. Праця молодого керівника принесла йому перший успіх, цьому ансамблю було присвоєно почесне звання «Народний самодіяльний». Перший, але не останній, бо всі до одного наступні колективи, з якими працював Дмитро Михайлович одержували це звання. Ансамбль «Барви Прикарпаття» творчо працює по сьогоднішній день, достойно несучи звання «Народного».
Тривалий час Дмитро Михайлович працював вчителем музики в Отнійській школі, віддаючи дітям свій талант, любов і теплоту свого серця, продовжуючи традиції свого улюбленого вчителя. І тут також - перемоги на районних і обласних оглядах.
Свою творчу енергію вкладав у музичне виховання дітей, працюючи директором Отинійської дитячої музичної школи. Цей невгамовний директор завдяки своїм величезним організаторським здібностям та ентузіазмом зумів зробити капітальний ремонт, добудувати новий корпус і оновити фасад школи, надати цьому мистецькому закладу естетичного вигляду. Сам закоханий в музику, він прагнув залучити до цього прекрасного мистецтва якомога більше дітей. Тільки йому відомими шляхами вдалося роздобути автобус для музичної школи, який регулярно підвозив дітей на заняття до музичної школи із навколишніх сіл.
Тривалий час пан Дмитро працював художнім керівником у Будинку культури м.Отинія. Тут він створив академічну хорову капелу, якою керував більш як 20 років, зібравши кращі таланти серед інтелігенції та робітників різних сфер. Хор мав чудову сценічну форму – народну і академічну, цей хор приніс в скарбничку друге звання «Народний самодіяльний», а потім було і третє звання – за творчу працю ансамблю пісні і танцю «Прикарпаття», який був створений на основі цієї хорової капели і хоровою групою, якою теж керував п. Мачошак.
У 90 роки ХХ ст. ним був створений чудовий хор народної пісні в с.Торговиця. За короткий час завдяки талановитим співакам та невтомній самовідданій творчій праці їхнього керівника, цей хор також здобув звання «Народний самодіяльний». Перераховуючи творчі здобутки нашого дорого Дмитра Михайловича, не можна не сказати про самобутній лемківський колектив і колектив «Бонарівка», який створив п. Дмитро разом із своєю дружиною Марією в її рідному селі Глибока. Цей колектив успішно концертував на різних святах, конкурсах, фестивалях не лише районного та обласного масштабу, а й у столиці, пропагуючи чудові лемківські пісні та лемківську культуру. Невідомо де, керівник роздобув кошти і придбав для колективу чудові дорогі костюми. І знову, як і всюди, роботу керівників колективу було оцінено високим званням «Народний самодіяльний» і це був вже п’ятий колектив, який під керуванням талановитого, творчого, самовідданого керівника Дмитра Михайловича одержав високо-почесне звання «Народний самодільний».
Та головним своїм досягненням та любов’ю всього життя Дмитро Михайлович вважав хор церкви Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ м.Отинії, якому він віддав близько 22 роки свого творчого життя. Три покоління змінилися за цей період. Діди, батьки і онуки разом. Багато талановитої молоді турботливо і з любов’ю п. Дмитро залучав до церковно-хорового співу. Кожної неділі та свята 9:45год, вони всі, як один стоять в хорі очікуючи помаху руки свого керівника і за таке чудесне залучення молоді до церкви, ми ще раз дякуємо Вам, шановний Дмитре Михайловичу, бо цьому передувала ваша невтомна, багаторічна кропітка праця. Крім богослужінь, церковний хор брав активну участь в громадському житті міста. З ініціативи п. Дмитра, давав виїзні концерти разом з богослужіннями в церквах багатьох міст і сіл району та області. При хорі є і малі жанри – жіночий та чоловічий вокальні ансамблі, чоловічий квартет, тріо, дуети, родинний ансамбль «Мачошаки». Маємо можливість сьогодні бачити чудові костюми, які були пошиті на кошти небайдужих людей з ініціативи керівника – Дмитра Михайловича. Дорогий брате, сьогодні, ти востаннє бачиш цей хор, у цих прекрасних строях, які ти викохав, вимріяв, виносив у своєму серці, в яких вони, твої вірні друзі прийшли віддати тобі останню шану.
Як і його вчитель п. Дмитро мріяв, щоб кожна церква мала свій багатоголосний хор. Не жаліючи свого часу і здоров’я, він зібрав хор в церкві Покрови Пресвятої Богородиці в с. Глибока, вечорами їздив на репетиції і в скорому часі хор заспівав на 4 голоси. Також допомагав регенту хору церкви св. Архистратига Михаїла села Старі Кривотули. Кожного року він невтомно, разом із своїми улюбленим хористами на Різдвяні свята ходив колядувати, вітаючи своїх земляків чудесними колядками.
На протязі всього життя він радо відгукувався на прохання колективів, які прагнули співати. Не чекаючи винагороди, він за допомого свого великого творчого таланту та великої працелюбності і любові, він легко створював нові колективи, радо і успішно працював із ними. Це хори в с. Виноград, Грабич, в газконторі, на заводі «Індуктор», хор медпрацівників та викладачів музичної школи.
Всі колективи, з якими працював Дмитро Михайлович були високо майстерними, програма їх була цікава і багатогранна. Всі вони були діючі, п. Дмитро завжди їм організовував багато концертів. З творчими колективами Отинії, Торговиці, Старих Кривотул, вони об’їздили всю область, Україну і неодноразово виступали закордоном – в Росії, Польщі, Болгарії, Білорусії та Угорщині.
В червні цього року Дмитро Михайлович планував урочисто відзначати 50-ліття своєї творчої діяльності. Як він чекав цього дня! Як готувався до нього. Учасники всіх його колективів охоче взялися допомогти йому у підготовці цього ювілею. З великим оптимізмом, будучи в лікарні, він продумував хід цього свята, складав сценарій. Цьому йому активно допомагали його колеги по роботі, Василь Романець та колишня учениця, нині заслужена артистка Івано-Франківського Обласного Музично-Драматичного театру ім. Івана Франка – Ганна Тріщук-Бабінська, готуючись виступити ведучими. Погодьтеся, далеко не кожен, лікуючись в онкологічному диспансері, міг би думати про таке.
Та його задумам не судилося здійснитися! Підступна хвороба вклала невтомного, талановитого, повного творчих мрій і задумів, чудового керівника, прекрасну людину в ліжко і так він зустрів свій ювілей.
Але не самотній. Його підтримала сім’я, родина, прийшли привітати друзі, а також і його односельчанин, перший заступник голови обласної Ради Олександр Михайлович Левицький, який вручив п. Дмитру медаль «За заслуги перед Прикарпаттям», представники обласної та районної державної адміністрацій, Коломийського та Тисменицького відділів культури, селищний голова п. Володимир Кінащук, та сільський голова с. Старі Кривотули Володимир Назарук, які вручили квіти, нагороди, грамоти, подарунки, а особливо теплі та щирі слова підтримали його в цей ювілейний, але водночас сумний день.
.
Отинія прощалася із Дмитром Мачошаком
Декан Отинійський отець-мітрат Василь Мельничук