Остерігаймось того, що може перекреслити все добре
Катехизм
Убогість духовна є духовне переконання в тому,що життя наше і всі наші духовні і тілесні блага життя, здоров’я,сили, знання, багатство та інші життєві блага – все це дар Творця Бога. Без небесної допомоги неможливі придбання ні матеріального добробуту, ні духовного багатства – все це дар Божий.
Убогість духовна називається смиренням, а чеснота її – смиренно мудрістю. Смиренно мудрість – основна християнська чеснота, тому, що вона протилежна гордості, а від гордості сталося все зло у світі. Перший з ангелів став дияволом, перші люди згрішили, а нащадки їхні сваряться і ворогують між собою, через гордість, бо «Початок гріха – гординя
Біблія вказує, що один із найтяжчих гріхів, що породжує причину будь-якого зла є зазнайство людини. Ми звикли до іншого розуміння поняття «гординя» і тому не спів ставляємо його з такими, як честь і гідність людини. У біблійному розумінні «гординя» – це коли людина уявляє себе тим, чим насправді вона не є (Богом). Якщо людина так думає про себе і відповідно до цього мислення починає діяти у світі, то з того виходять такі самі наслідки, які сталися при будуванні Вавилонської вежі. Втративши любов до Бога, нехтуючи його законами, людина не може мати нормальних людських стосунків і вся її діяльність буде руйнівною. Народна мудрість каже: «Любов будує, а ненависть руйнує»
Нелегко підняти очі до Бога і визнати себе несамодостатнім і впевненим, а лише дитиною, яка через свою гордість забуває про Нього. Інколи важко подивитися в очі Христа і знайти цей Божий відблиск у інших людях, яких не любиш чи не поважаєш. Зверхнім поглядом, тоном свого голосу, своїми вчинками ображаємо ближніх, принижуючи їх виявляємо цим нашу невихованість і самовдоволення. Ми всі є діти супроти Бога. І коли забуваємо цей незмінний принцип, то з нами неминуче стається те саме, що сталося з сином, який покинув дім свого батька (Притча Про блудного сина).
Гординя найтяжче зло, тому, що вона відкриває дорогу всім іншим можливим і задуманим злочинам. Саме таким найбільшим гріхом є гріх Адама і Єви (первородний), бо вже наступним гріхом було вбивство Каїна Авеля.
Горда і марнославна людина надзвичайно високої думки про свої чесноти – розум, красу, багатство. Горда людина поважає тільки саму себе, через те , що багато досягла і думає, що інші гірші за неї, хоч і знає, що для того, щоб бути такою потрібно багато працювати. І настає момент, коли вона має змогу допомогти ближньому, але вона повертає голову і каже: «Я Ж УСЬОГО ДОСЯГЛА САМА І МЕНЕ НІХТО НЕ ПІДТРИМВАВ»…
Можливо в глибині душі розуміє, що чинить погано, але вона надто самозакохана, щоб змінити себе і виправити свої помилки. Ту жорстокість, яку колись проявили до неї, вона поширює між своїми ближніми. Горда людина хоче показати, що від неї залежить щастя чи смуток інших, прагне, щоб всі навколо безперервно просили її і принижувались перед нею. Свої поняття і бажання вона вважає вищим від верховної волі самого Бога. В душі панує зло і темнота. Презирливо із насмішкою вона ставиться до чужих думок і порад і не відмовляється від своїх поглядів, якими б смішними і неправильними вони не були.
Наша гордість починається з браку внутрішнього спокою з нашого постійного невдоволеного серце. Серце, якому через гордість бракує Божої любові, миру і опіки. Серце, яке забуло, що крім відчуття болю й жорстокості, існує відчуття радості і потрібності, які існують у Богові, з Богом і для Бога. Горда і марнославна людина із самої себе ( як для себе так і для інших ) робить ідола. Пригадаймо «Притчу про митаря і фарисея ». Багатий фарисей молився у храмі осуджуючи несправедливого митаря. Христос навчає нас, що головний гріх – гординя, коли людина перецінює саму себе і хоче, щоб її цінили більше, ніж вона на це заслуговує. Ця притча застерігає всіх нас, щоб ми не були гордими, не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каятися в них, нікого не осуджувати, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога.
Тому ще раз із покірним серцем спробуймо, незважаючи ні на що, почати розмовляти з Богом, навчитися Його слухати й жити з Ним, а не робити з Нього запасного варіанту – це діалог між нашим Я (дуже часто гордим) і Богом (з Його безмежною любов’ю).
Примножуймо Божі дари і не гордімося ними. Зростаймо у покорі, бо хто вірний в малому, того Господь і поручить більше. Бог гордим противиться, а покірним дає
Убогість духовна є духовне переконання в тому,що життя наше і всі наші духовні і тілесні блага життя, здоров’я,сили, знання, багатство та інші життєві блага – все це дар Творця Бога. Без небесної допомоги неможливі придбання ні матеріального добробуту, ні духовного багатства – все це дар Божий.
Убогість духовна називається смиренням, а чеснота її – смиренно мудрістю. Смиренно мудрість – основна християнська чеснота, тому, що вона протилежна гордості, а від гордості сталося все зло у світі. Перший з ангелів став дияволом, перші люди згрішили, а нащадки їхні сваряться і ворогують між собою, через гордість, бо «Початок гріха – гординя
Біблія вказує, що один із найтяжчих гріхів, що породжує причину будь-якого зла є зазнайство людини. Ми звикли до іншого розуміння поняття «гординя» і тому не спів ставляємо його з такими, як честь і гідність людини. У біблійному розумінні «гординя» – це коли людина уявляє себе тим, чим насправді вона не є (Богом). Якщо людина так думає про себе і відповідно до цього мислення починає діяти у світі, то з того виходять такі самі наслідки, які сталися при будуванні Вавилонської вежі. Втративши любов до Бога, нехтуючи його законами, людина не може мати нормальних людських стосунків і вся її діяльність буде руйнівною. Народна мудрість каже: «Любов будує, а ненависть руйнує»
Нелегко підняти очі до Бога і визнати себе несамодостатнім і впевненим, а лише дитиною, яка через свою гордість забуває про Нього. Інколи важко подивитися в очі Христа і знайти цей Божий відблиск у інших людях, яких не любиш чи не поважаєш. Зверхнім поглядом, тоном свого голосу, своїми вчинками ображаємо ближніх, принижуючи їх виявляємо цим нашу невихованість і самовдоволення. Ми всі є діти супроти Бога. І коли забуваємо цей незмінний принцип, то з нами неминуче стається те саме, що сталося з сином, який покинув дім свого батька (Притча Про блудного сина).
Гординя найтяжче зло, тому, що вона відкриває дорогу всім іншим можливим і задуманим злочинам. Саме таким найбільшим гріхом є гріх Адама і Єви (первородний), бо вже наступним гріхом було вбивство Каїна Авеля.
Горда і марнославна людина надзвичайно високої думки про свої чесноти – розум, красу, багатство. Горда людина поважає тільки саму себе, через те , що багато досягла і думає, що інші гірші за неї, хоч і знає, що для того, щоб бути такою потрібно багато працювати. І настає момент, коли вона має змогу допомогти ближньому, але вона повертає голову і каже: «Я Ж УСЬОГО ДОСЯГЛА САМА І МЕНЕ НІХТО НЕ ПІДТРИМВАВ»…
Можливо в глибині душі розуміє, що чинить погано, але вона надто самозакохана, щоб змінити себе і виправити свої помилки. Ту жорстокість, яку колись проявили до неї, вона поширює між своїми ближніми. Горда людина хоче показати, що від неї залежить щастя чи смуток інших, прагне, щоб всі навколо безперервно просили її і принижувались перед нею. Свої поняття і бажання вона вважає вищим від верховної волі самого Бога. В душі панує зло і темнота. Презирливо із насмішкою вона ставиться до чужих думок і порад і не відмовляється від своїх поглядів, якими б смішними і неправильними вони не були.
Наша гордість починається з браку внутрішнього спокою з нашого постійного невдоволеного серце. Серце, якому через гордість бракує Божої любові, миру і опіки. Серце, яке забуло, що крім відчуття болю й жорстокості, існує відчуття радості і потрібності, які існують у Богові, з Богом і для Бога. Горда і марнославна людина із самої себе ( як для себе так і для інших ) робить ідола. Пригадаймо «Притчу про митаря і фарисея ». Багатий фарисей молився у храмі осуджуючи несправедливого митаря. Христос навчає нас, що головний гріх – гординя, коли людина перецінює саму себе і хоче, щоб її цінили більше, ніж вона на це заслуговує. Ця притча застерігає всіх нас, щоб ми не були гордими, не хвалилися, вважаючи себе праведними й кращими за інших, але щоб із смиренням, бачачи власні гріхи, каятися в них, нікого не осуджувати, бо тільки смиренна людина підноситься душею до Бога.
Тому ще раз із покірним серцем спробуймо, незважаючи ні на що, почати розмовляти з Богом, навчитися Його слухати й жити з Ним, а не робити з Нього запасного варіанту – це діалог між нашим Я (дуже часто гордим) і Богом (з Його безмежною любов’ю).
Примножуймо Божі дари і не гордімося ними. Зростаймо у покорі, бо хто вірний в малому, того Господь і поручить більше. Бог гордим противиться, а покірним дає