Кажуть люди, що найсильніше враження про особу – від першої зустрічі з нею. І то є правда: вперше ми пізнали пані Стефу 2001 року, коли зібралися в Отинії біля погруддя Т.Шевченка. Стефанія Василівна молилася й співала, віддаючи шану Кобзарю. З 22 травня 2001 р. п. Стефанія Ясінська стала членкинею Союзу українок Отинії. Ми, жінки, прислухалися до її порад, розуміли, що головне для неї – самовіддана праця, честь, справедливість. Завжди привітна, ніколи не нарікала, хоча останніми цукровий діабет забирав сили, здоров’я. Щонеділі і в свята пані Стефа в церкві дякувала Всевишньому за кожен прожитий день. Вона завжди була готова прийти на допомогу, то ж недаремно мешканці вулиці Франка називали її домашнім лікарем.
Народилася Стефанія Василівна в 1937 році в с. Підлужжя Тисменецького району в багатодітній сім’ї. Після здобуття медичної освіти працювала в Яремчі, а з початку 60-х років і аж до виходу на пенсію трудилася в Отинійській райлікарні, виконуючи обов’язки медсестри, а також фельдшера швидкої допомоги. Хворі, колеги по роботі пам’ятають її добродушною, щирою, дійсною сестрою милосердя. А ще була старанною господинею, люблячою мамою і бабусею. Захоплювалася пані Стефа вишиванням. Її вишитий рушник – експонат «Музею рушника» що в Сімферополі.
Всі, хто знав Стефанію Василівну, шкодують, що 8 квітня 2010 року вона пішла за межу… Нехай подякою їй буде людська пам’ять, виражена в словах:
Життя любила і родину,
Любила Бога й Україну.
Карпатські зими, літні роси
І нив осіннії покоси…
Недолюбила… Пішла за межу…
Вічна пам’ять Жінці-Українці!
Членкині Союзу українок Отинії
Ганна Василюк
Марія Хоміцька
Стефанія Данилець
Спом’янімо Жінку-Українку !
