Отинія - ЗОЛОТА СТЕЖКА КОРПОРАТИВНОГО СОЛІДАРИЗМУ

Хто грає за чужими правилами – завжди програє. Ми ж живемо у такій країні, і у такому часі, де правила будь-якої гри – відсутні. Глухонімі політичні «музиканти», шулери, дешеві клоуни та інша погань, за допомогою «бабла» (а бабло, як відомо, творить чудеса), уже два десятиліття, асинхронно, у різних тональностях, грають «колискову похоронку» для титульної нації. А від цієї «мелодії» –  і сумна констатація сьогодення:  нас було 52 млн., –  тепер нас менше 46 млн. – близько 7 млн. відійшли у кращі світи, інші 7 мільйонів – з торбами світ за очі. Залишилися:  – пенсіонери, «піонери» – (діти, учні, студенти), ще 1/3 – затаївши подих, із розкритим ротом «мліють» біля «ящика» на «Свободі слова» у Шустера, і мріють про квітучу, незалежну Україну. А тим часом невгамовні політтехнологічні поводирі із «туристичного агентства» – «Мойсей&Іван Сусанін» два десятиліття водять українців блудними пустельними і болотяними манівцями до «світлої мети» – повного очищення України від українців! Постає риторичне запитання: а де ж наша національна еліта, яка складає у кожному суспільстві 4% нації і яка би мала дати конкретну відповідь на реалії сьогодення? Національна еліта – це «дух, що тіло рве до бою», готовність до самопожертви задля повноцінного життя своєї країни. Саме ця еліта мала б очолити управління Державою. Але провладна верхівка перекрила будь-які можливості для елітарних людей потрапити в органи державного управління. «Біда України в тому, – писав Михайло Грушевський, – що нею правлять люди (нелюди), яким вона не потрібна». Політики, політтехнологи, окультні аферисти, провладна челядь разом із «поющімі трусамі» та іншою гламурною гидотною «гламурять» на сходнячках у шустерів усіх каналів телеканалізаційної теледебілізації. А справжній національній, державній еліті туди – зась! Саме ця, політична каста шудрів (недоторканих) вважає себе політичною елітою, яка має право «фірманити» країною і завжди бути обраною. «Політик, навіть у хорошому смислі цього слова, завжди орієнтується на наступні вибори, а державний діяч – на наступні покоління» (У.Черчіль). За бур’яном політичного хламу – державним діячам не прорости. Через те і маємо при владі псевдоеліту, а точніше бидлоеліту, яка послуговується виключно «жолудковими ідеями» (за  І. Франком), матеріалізмом, який розпочинається підміною понять з передвиборного пакету гречки, і закінчується дешевою  домовиною після виборів. І чим гірше простому народові, – тим крутіші «тачки» і вілли у наших провладних «вазонків», які прикрашають вікна на Банковій, Грушевського тощо. Тому, «…можливо, саме зараз приноситься остання жертва, яка створить критичну масу ненависті і недовіри до тих нових «хазяїв життя», що спочатку віднімали в людей знання, власність на фабрики і заводи, потім землі й угіддя, а зараз здоров’я, майбутнє і саме життя!» (Руслан Синельников).
Про результати управлінського творива держбомжмондбидла, його наслідки із невтішним прогнозом на недалеке майбутнє, яскраво засвідчує статистика: у 1-й клас приходять повністю здоровими 70 відсотків учнів, а 11-й клас такими закінчують тільки 7 відсотків. Як результат – 70% юнаків непридатні для служби в армії. Україна займає перше місце в Європі за смертністю населення: 400 тис. смертей щорічно, з них 10% громадян помирають природною смертю, 20% – унаслідок нещасних випадків і вбивств, а 70% – від хвороб. Щодо останньої цифри, то 75 відсотків хвороб дорослих беруть свій початок у дитинстві. Це – наслідок умов життя саме в дитинстві і в молоді роки.
Невблаганно звужується український життєвий простір. Проблеми екології, масове безробіття, алкоголізм і наркоманія, відсутність соціальних гарантій, нав’язлива пропаганда ліберальної маскультури глобалістів, толерастів, ліберастів та їхніх збочених стандартів, наводнення українського ринку імпортним непотребом, зокрема, харчовим. Тема – здоров’я і здорова їжа – особливо актуальна, бо наше здоров’я на 80% залежить від того яку їжу споживаємо і яку воду п’ємо. В питанні споживання харчових продуктів Україна для Європи вже давно має статус помийної ями, куди зливають весь ГМО-непотріб. «В Україні ж генетично-модифіковані продукти ніхто не контролює. Відповідно, й не маркує» (Лариса Лосюк – голова Державного комітету України з питань технічного регулювання та споживчої політики). Не контролюють тому, що  відсутня відповідна законодавча база. А закон не приймають і не приймуть тому, що цей гендель «кришують» верховні депутати (та й хто собі захоче плюнути в кишеню, особливо, коли ця кишеня від «Versace» аж до п’ят?)  Від запаху надприбутків у них очі кров’ю наливаються.., при 300 % прибутку (за Марксом) – нема такого злочину, на який би вони не зважилися, хоч і під страхом шибениці. Нещодавно очільник Держкомітету України з питань регуляторної політики і підприємництва при Кабміні – Олександра Кужель заявила: «Пора ставити шибениці на Майдані!» (Особисто я – проти такого нововведення, адже зовсім поруч незадіяна така розкішна арка «Дружби народів»…).
Нещодавно в країнах Євросоюзу контролюючими органами було вилучено з продажу близько 10 млн тонн харчового непотребу; і не треба бути занадто здогадливим, що значна частка цього лайна опиниться на нашому ринку. Бариги так і кажуть: «Навіщо викидати, українці – з’їдять» (звичайно, що не за безплатно). Та й умови для ввозу – ідеальні: на українській митниці немає жодної лабораторії по перевірці імпортних товарів, решту неув’язочок вирішить відро «баксів»…
Провідними ученими світу вже доведено що генетично-модифіковані продукти спричиняють безпліддя, алергії, викликають хвороби нирок, печінки, селезінки, мозку тощо. Не варто заспокоювати себе тим, що ці небезпеки надумані і вас оминуть. (В моїй родині грудна дитина має алергію на материнське молоко(!!!), бо у свій час майбутня мама захоплювалася брендовим  харчовим непотребом у яскравих імпортних обгортках і упаковках). Сьогодні від ГМО-продукції відмовилися 130 країн світу, адже небезпечні втручання у генетичний код живої істоти провокує ризик зміни існуючих екосистем. Тож наймані гендлярами і баригами науковці повинні затямити собі: «гратися» з Природою – це більша небезпека ніж гратися з вогнем. У Природи ще ніхто не виграв. Більше того, з Нею неможливо навіть зіграти у нічию.
Складається враження, що за часи Незалежності кожний попередній неукраїнський «Уряд професіоналів» змагається за те, щоб передати наступнику чисту, прозоро-порожню казну і глибоко-темну боргову яму. «… країна розграбована. Казна держави – порожня, економічний спад продовжується,  державний борг – збільшився втричі, бюджет на 2010 рік – відсутній…»  (Прем’єр-міністр Микола Азаров, 16 березня 2010 року)  (За станом на 31 грудня 2009 року сукупний державний борг України досяг 93,5% ВВП країни – 301,5 млрд. грн. або $ 37,7 млрд., – на 122,1 млрд. гривень більше, ніж станом на 31 грудня 2008 року). Країна стала борговим наркоманом, що зависла на голці Міжнародного валютного фонду і як тільки він перестане позичати гроші – наступить колапс. Країну оголошують банкротом. Позик більше ніхто не дасть. Банки – закриті, банкомати – не працюють, пенсіонери – без пенсій, бюджетники – без зарплати, гроші перетворюються на папірці. Дефолт – «на носі». При таких розкладах «покращення життя вже сьогодні» – звучить як нікудишня фраза із тупого анекдоту. Передсвяткова акція: «Продай Україну» – на старті! І тут вже ніхто не допоможе: ні сусіди близькі, ані далекі. Закута оковами боргів, зґвалтована, гола і боса країна стоїть на невільничому ринку (ЄС), в очікуванні на свого купця (баригу-інвестора), який після вдалого гендлика зніме з неї шкіру, а тіло віддасть на розтерзання глобальним шакалам. Коло замикається…   Потрібне негайне перезавантаження…  Потрібен проект виходу із летаргії, байдужості, а фактично клінічної смерті, яка вже при дверях… Чи є щось таке, що б змусило нас не жити чужим розумом, порадами і настановами, а повірити у власні сили, свій розум і спільними зусиллями переорати і очистити українське поле від бур’яну? Є, і це називається СОЛІДАРИЗМОМ  (солідаризм (фр. – діючий заодно) – стратегія мобілізації соціуму в період серйозних криз або загроз, виникає при усвідомленні різними соціальними групами спільності інтересів і здійснення ними погоджених дій).
Солідаризм існував в усі часи. Ось маленький приклад його застосування у нас сьогодні: подорожуючи автотранспортом, неодноразово доводиться бачити, як під час руху водії зустрічних авто подають різні світлові та звукові сигнали. Це означає: Ahtung – попереду ДАІ! Це мобілізує дисциплінованість водія і зменшує шанс перекладання зі свого гаманця у гаманець ДАЇльника. Солідаризм у водіїв – це норма. Завдання ж сьогоднішньої української еліти (не бидлоеліти) – впровадження механізму солідаризму у суспільне життя країни. Це те, що стане перезавантаженням системи, виходом із глухого кута. Солідаризм сповідує залізне правило: у суспільстві не повинно бути дуже багатих і дуже бідних людей, а приватна власність не може бути «засобом» збагачення одних коштом других і ожебрачуванням інших. Теорія солідаризму передбачає імперативність національних, духовних, культурних і релігійних цінностей. На принципах національного солідаризму побудовано майже всі провідні європейські держави.         
З чого розпочати? Звичайно, що не зі створення ще однієї, чергової 200-ої з «гаком» партії. Бо від цих партій, блоків та їх пришелепкуватих керманичів, мета яких за будь-що попасти у «верховний литвинарник», – вже нудить навіть тих, хто любить гречку «на дурняк».  «Я більше не знаю жодної партії, я знаю тільки Німеччину!» – саме ця фраза німецького імператора Вільгельма ІІ, має стати гаслом не тільки національної еліти, але й кожного українця. Творячи Державу, ми творимо себе. Творити сильну і самодостатню державу може тільки її самодостатній і здоровий народ. А здоров’я кожного (на 80%) складається із того, що  він споживає. Постає питання: «А де ж придбати екологічно чистий продукт за прийнятну ціну?» Відповідь однозначна: у селі. У тому пограбованому провладними професіоналами-мародерами селі, де пустують забур’янені поля, де зневірений і знедолений господар змушений шукати заробіток за межами села. Відсутність інвестицій, дотацій, програм розвитку села дає свої плоди – село знелюднюється, вимирає. Земелька ж, як і інше майно, піде тому депутатові, який вчасно, перелізе у потрібну фракцію. А юлькнуті фельдмани вже навіть порахували скільки на ці землі потрібно заселити китайців і скільки негрів. Такі «ініціативи» законодавчих «папуасів» – не нові. Заміну етнографічного матеріалу в Україні успішно впроваджували кагановичі, хатаєвичі, постишеві, кацнельсони та інші інтер-виродки під час організованого ними  геноциду української нації 1932-33 років. У них навіть є своєрідне правило: українців можна вбивати, але говорити про це – злочин (Роман Коваль). Погано засвоєні уроки історичної пам’яті мають рецидив до повторення. Пам’ятаймо це.
Без відродженого села, без заможного селянина-хлібороба, неможливе справжнє відродження України. Роками очікувані державні та зовнішні інвестиції так і залишилися «порожняком» передвиборчого «базару». Грошей як не було – так і не буде (особливо тепер, в час кризи), однак, «зливати воду» зарано. Сьогодні ми маємо ідеального, свого  внутрішнього інвестора. Де знаходиться цей інвестор? – запитаєте ви. Всюди: в містах, містечках і навіть у селах. Це – бюджетники (вчителі, лікарі, службовці), представники малого і середнього бізнесу, трудові колективи, мешканці багатоповерхівок тощо. За даним проектом це виглядає дуже спокійно і просто: за родом занять або за місцем проживання, створюється корпоратив (невелика група –  5-10 сімей). Лідер групи  відвідує обране село, де домовляється з місцевим господарем (господарями) про співпрацю, узгоджують план дій і фінансову сторону. Для прикладу: така група закуповує для відгодівлі декілька поросят, бичків, птицю, виділяє кошти на корми і оплату праці. Все відбувається на взаємній довірі, яку без проблем можна перевірити с/г нормативними документами, тарифами. При нескладних підрахунках, споживач отримує екологічно чистий продукт за ціною нижче ринкової. За такою ж схемою можна кооптувати городину, садовину (про сад – детальніше  у проекті програми «Зелена Євангелія» М.Х.), а також молоко і молокопродукти. Замовлення і доставку продукту кожна група узгоджує індивідуально. Крім продуктів, додатково можна постачати джерельну воду для пиття і приготування їжі, а з міста забирати харчові відходи, що не тільки додатково здешевить собівартість відгодівлі, але й знизить антисанітарію міських сміттєзвалищ.    
Саме така проста і взаємовигідна співпраця міста і села стане запорукою становлення сільського господаря, унеможливить дерибан землі, створить самодостатність чистого продукту для здорового харчування українців, з’явиться новий, якісний рівень державотворення.
Організаційні питання. В Японії кажуть що голодному треба давати не рибу, а вудочку. У нас же геть усі політичні «гіганти мислі», «борці за інтереси народу» перед виборами переконливо доказують як вони НАгоДУЮТЬ народ. А після виборів, як завжди – одна голодна гикавка. На відміну від усяких недорозвинених соціалізмів, злодійсько-кризових капіталізмів, деградаційних демократій та іншого суспільно- політичного мотлоху, корпоративний солідаризм творить ідеальні умови для гармонійного розвитку суспільства. Тут не потрібно ніяких посередників, направляючих,співчуваючих, цілого кагалу держдармоїдів. Корпоратив – це сім’я, тобто те, що я роблю для брата, кума, свата – не оподатковується (свій до свого по своє). Cолідаризм – це тест, лакмусовий папірець для вияву української національної еліти. Саме ця еліта, причетна до практичного творення первинних ланок системи солідаризму, згодом очолить державне управління і усуне тих, у яких окрім художньо-політичного свисту – більше ніяких талантів. Сьогоднішню національну еліту, щоправда в дуже обмеженій кількості (4%) можна зустріти в середовищі окремих священників,  журналістів, офіцерів, діячів культури.., які усвідомлюють глобальну загрозу існуванню української нації. Серед українських організацій такого спрямування заслуговує на увагу «Українська національна громада», яка вже працює в такому форматі. Нам непотрібно боротися ні з коаліцією, ані з «апазицією», Нам потрібно боротися за себе, сім’ю, родину, країну, потрібно щоб Україна жила після нас. Настав час спільної дії – самоорганізації суспільства  на противагу внутрішньої і зовнішньої небезпеки.