Через незрозумілу позицію вищих чиновників України щодо визнання ОУН, на книжкових полицях магазинів та приватних бібліотек щоразу рідше зустрічаю видання про життя і діяльність нашого національного підпілля. Це, звісно, не може не навіювати суму в молоде серце. Бо таки цікаво мені більше дізнаватися про побут оунівців, особливо якщо автор вдається до численних описів деталей, здавалось би, незначних.
Та нещодавно до рук потрапила брошурка, невеличка, лише на 22 сторінки, проте якраз на дану тематику. Щобільше і цінніше – про поневіряння на каторжних роботах саме мешканки нашої Отинії. Це видання 2009 року «Веселка Промінна. Із Пам’ятника Ольги Іванівни Войтанович, репресованої, яка відбувала покарання в Норильську й Мордовії» за упорядкування Ганни Рибак і підтримки Отинійського осередку Союзу українок. Книга чомусь визначена як літературно-художнє видання, однак має виражені ознаки документалістики – фактично це уривки з Пам’ятника, тобто, щоденника-альбома пані Войтанович (в ОУН мала псевдо «Надія»), заведеного ще понад 55 років тому. Більшою мірою у Пам’ятнику вміщені адресовані репресованій отинійці і наскрізь просочені надією на щасливе повернення додому віршовані рядки ув’язнених-каторжан ГУЛАГу з різних куточків України, які через активну національну позицію зазнавали поневірянь в енкаведистських тюрмах у 50-х роках минулого століття. Брошура оформлена давніми та сучасними фото з особистого архіву Ольги Войтанович, які достатньо красномовно змальовують життя, ідеї та емоції тогочасної молоді з підпілля.
Книжка «Веселка Промінна» розпочинається з передмови Яреми Неборака, яка є фактичним життєписом Ольги Кіндрацької-Войтанович і з якої дізнаємося, що наступного року пані Войтанович святкуватиме 85-річчя. Відтак передмова і пояснення-підведення Ганни Рибак до присвят і віршів, які були складені з чисельних розповідей репресованої жінки, добре доповнюють загальну книжкову картину про тогочасне життя вірних синів та дочок нашої держави. Принагідно варто зауважити, що тема ОУН і наявність в Отинії очевидиці тих часів зачіпає цілий етнокультурний пласт, хоча й часом моторошний, однак такий, що, на мою думку, заслуговує на значно більші об’єми, аніж 22 друковані сторінки і тираж у тридцять примірників.
Та нещодавно до рук потрапила брошурка, невеличка, лише на 22 сторінки, проте якраз на дану тематику. Щобільше і цінніше – про поневіряння на каторжних роботах саме мешканки нашої Отинії. Це видання 2009 року «Веселка Промінна. Із Пам’ятника Ольги Іванівни Войтанович, репресованої, яка відбувала покарання в Норильську й Мордовії» за упорядкування Ганни Рибак і підтримки Отинійського осередку Союзу українок. Книга чомусь визначена як літературно-художнє видання, однак має виражені ознаки документалістики – фактично це уривки з Пам’ятника, тобто, щоденника-альбома пані Войтанович (в ОУН мала псевдо «Надія»), заведеного ще понад 55 років тому. Більшою мірою у Пам’ятнику вміщені адресовані репресованій отинійці і наскрізь просочені надією на щасливе повернення додому віршовані рядки ув’язнених-каторжан ГУЛАГу з різних куточків України, які через активну національну позицію зазнавали поневірянь в енкаведистських тюрмах у 50-х роках минулого століття. Брошура оформлена давніми та сучасними фото з особистого архіву Ольги Войтанович, які достатньо красномовно змальовують життя, ідеї та емоції тогочасної молоді з підпілля.
Книжка «Веселка Промінна» розпочинається з передмови Яреми Неборака, яка є фактичним життєписом Ольги Кіндрацької-Войтанович і з якої дізнаємося, що наступного року пані Войтанович святкуватиме 85-річчя. Відтак передмова і пояснення-підведення Ганни Рибак до присвят і віршів, які були складені з чисельних розповідей репресованої жінки, добре доповнюють загальну книжкову картину про тогочасне життя вірних синів та дочок нашої держави. Принагідно варто зауважити, що тема ОУН і наявність в Отинії очевидиці тих часів зачіпає цілий етнокультурний пласт, хоча й часом моторошний, однак такий, що, на мою думку, заслуговує на значно більші об’єми, аніж 22 друковані сторінки і тираж у тридцять примірників.
Володимир БОТЮК