Отинія - «ДИСКОТЕКА НА КОЛЕСАХ»

Кожного базарного вівторка, кожний свідомий отинієць із чистим сумлінням, а також   сусіди близькі і далекі, цигани, молдавани та інші народності збираються на Отинійському ринку. Одні купують, другі продають, треті перепродують, четверті – посередники,  решта – просто прийшли поговорити про те, що життя у них стало кращим вже сьогодні.
Того березневого вівторка (23 числа), пан Василь М.  із сотнею з копійками на «Жигулях» відправився на закупи. Аж тут, перед самим базаром на авто замаячили дискотечні синенькі вогники неземної краси, а смугаста паличка зупинилася у строгій горизонталі. Ввічливий інспектор попросив документи. Ретельно перевірив права, техпаспорт, талон, аптечку, і вже хотів відпускати… аж тут - другий інспектор – А покажи-но іще страховий поліс.                                                                                           
Насуплений позір конвульсійної міміки інспектора вперто «свердлив» «страхівку» по діагоналі. Через якусь мить гримаси обличчя почали щезати, засяяла лагідна посмішка, яка згодом нагадувала кіловатну лампочку. – Ну, ти, товаришу і попав! – Твоя «страхівка» - «липа», бо записано, що дійсна з 2009 р. по 2009 рік. Пан Василь М. пробував пояснити що то є звичайна помилка страхового агента і він зараз знайде його і заставить виправити. - Ага, шукай дурніших. Пропонуємо два варіанти – а ти вибирай що хочеш. Перший – ми складаємо протокол, згідно якого ти по повній програмі платиш в банк якихось 400 грн. , і ми – квити.  Другий – «передсвяткова акція» -  без ПДВ, без протоколу,ніяких банків – дешево, вигідно, зручно.  
-Ну, що, пів сотки стане?
-Та ти що, – нас же двоє…
Потримав пан Василь М. зігріту сотню в жмені, та й віддав нещасним інспекторам ДАІ. А з тих грошей що залишилися, якраз стало на буханку хліба. І звідки ж було знати пану Василеві М., що ті гроші підуть на квіти новому очільнику УМВС нашої багатостраждальної області, якого в той день представляли на цю благородну посаду. 
Інший шляховий трафунок стався із нашим земляком Дмитром К. Минулого року, по дорозі на Коломию, біля кафе «Клен» екіпаж «дискотеки на колесах» зупинив авто пана Дмитра К. Пан Дмитро К. сидів на передньому сидінні і сумлінно «дудлив» пиво, за кермом сидів його брат Ігор. Зморені важкою працею дорожні ДАІльники приступили до ритуального «священнодійства»: папері, вогнегасник, стоп-сигнали, аптечка, довідка про прививку від «ящура», бджолиного грипу… Але щось не клеїлося:  авто – нове, докуМЕНТИ – «на мазі», а журливі оченята ДАІльників синхронно кліпали: то в сторону затриманих, то в сторону кафе, і немовби жалібно промовляли: - А «Клен» такий зелений-зелений, а черепиця на нім така червона-червона, а ми такі голодні-голодні… Але незворушні як єгипетські сфінкси Ігор і Дмитро не подавали елеМЕНТарної надії на співчуття втомленим, стражденним і голодним трудящим Великої дороги. І тут в одного автоінспектора нерви «здали». Не витримавши такої цинічної неповаги і такого глибокого  нерозуміння до життєзабезпечувальних потреб держслужбовців у погонах, автоінспектор рішуче витяг із планшета номерний бланк, на якому каракулями позаписував усе те, чого його дуже довго вчили наставники. Готовий протокол подав водію. – На, підписуй, а суд вирішить скільки платити. - Не йому, а мені – втрутився пан Дмитро – Він неграмотний, читати не вміє,  я – власник машини. Вмостившись у позі головного редактора, Дмитро із насолодою перечитав свіжоспечену «поезію». На незаповненому полі протоколу Дмитро намалював «Z», а нижче дописав: «УМОВНО  ВИМАГАЛИ ХАБАРЯ», і розписався.  Ой, що тут сталося – того не переповісти: і ойкали і йойкали, і вівкали і шляхували, згадували усіх мамів, цьоців, бабів і прапрабабів, гризли і кусали палицю якою нажили собі цей геморой, каялися і проклинали моМЕНТ спокуси зупинити саме цю машину.
- Весело мені було з вами, - сказав на прощання пан Дмитро. - Звиняйте мене, мої любі і кохані, мушу їхати далі,… пиво закінчилося…      

P.S. від «ВС». Ні для кого не секрет, що наша країна міцно і впевнено  тримає пальму першості на Олімпі корупції і хабарництва. Ми далеко позаду залишили країни, що  розвиваються і ті, які вже розвиватися ніяк не можуть. Корупція як іржа роз’їдає Державу, а боротьба з нею ведеться на рівні імітації, і самій  владі побороти її – не в силі. Це під силу людям звільненим від ілюзій на випадкову удачу, позбавлених дешевих хитрощів, брехні і лакейства, це під силу людям, які усвідомили життєве кредо Василя Стуса – НЕ ВІР, НЕ БІЙСЯ, НЕ ПРОСИ ! Це люди, які захоплюються Словом Сковороди, Ліни Костенко..., мають витримку снайпера,   байдужі до павличків, яворівських,гнилих і  продажних псевдополітиків, псевдопатріотів  та інших шкідливих явищ. Це і є та українська національна непідкупна ЕЛІТА, якій потрібно надати всю повноту влади в державі..
А для захисту пересічного громадянина від корупційних посягань чиновника Держава створила відповідні інституції, такі як  ТЕЛЕФОНИ  ДОВІРИ, за якими ви маєте можливість повідомити для негайного реагування на конкретні факти неправомірних дій держслужбовця, випадки нетактовного ставлення, прояви зловживанням службовим становищем, корупційних дій та хабарництва.За цими телефонами Вас завжди вислухають і допоможуть, дадуть пораду і прислухаються до висловлених зауважень щодо діяльності міліції або чиновника. Вам просто потрібно набрати відповідний номер, представитися хто Ви (бажано запитати ім’я і прізвище співрозмовника), і в короткій і тактовній формі висловити суть Вашої  проблеми. Телефонувати слід на місці події, попередньо сказавши опоненту що ви бажаєте порадитися з другом по даній проблемі. Таким чином Ви зробите декілька добрих справ: дізнаєтеся наскільки Ви праві, моментально відіб’єте «апетит» у вимагача і таким чином заощадите власні кошти, нерви, змарнований час і внесете свою особисту частку у подоланні корупції і хабарництва у нашій Державі.