Фарфоровий блиск робіт отинійського митця
Кожен край, кожен район пишається своїми народними талантами. Не винятком є і селище Отинія, що починає собою наш край.
Отинійці пишаються своїм майстром народної творчості з декорування фарфору – Михайлом Михайловичем Мандзюком. Учитель, в минулому заступник директора з виховної роботи Отинійської загальноосвітньої школи, сам родом із села Закрівці. Майбутній народний майстер закінчив Снятинське культурно-освітнє училище (бібліотечний відділ) і Львівський Державний університет, де здобув фах вчителя-філолога. Якийсь час працював бібліотекарем, вчителював, був директором школи, обирався головою сільської ради.
Відчув своєрідний поштовх до художнього оформлення фарфору Михайло Михайлович уже будучи зразковим сім’янином. Це було у Франції, де йому випала нагода побувати із дружиною Ганною Дмитрівною і шестирічною донькою Ольгою, «на запрошення татового брата, котрий мешкав у Франції». Творча пара була вражена побаченим. Як згадує Михайло Михайлович у численних інтерв’ю: «...А там у кожній хаті на стінах тримають тарелі. Побували на заводі, де розписують фарфор…» Тут майбутній майстер побачив, що це не така вже й складна технологія. Почав розписувати фарфор вдома, декорувати його. На кухонних тарілках малював спочатку овочі та фрукти для власних потреб. Випалював, возив на фарфорові заводи у місто Полонне Хмельницької області, та до Коростеня на Житомирщині.
«Кожна людина, окрім фахової роботи, обов’язково мусить чимось захоплюватися, — стверджує пан Михайло з висоти свого нинішнього досвіду, — бо інакше важко протиставити щось вартісне прісним будням. Це тепер, коли знайомлюся із зібраннями колег, то вже лише зрідка вдається побачити те, чого немає в мене». Довкола є сотні талантів, які щодня розвиваються, мають великі зв’язки і підтримку. Пан Михайло самотужки і вперто починає удосконалювати цей цікавий вид мистецтва. Серце рвалося до чогось прекрасного, незвичайного, оригінального в своєму жанрі. Тільки наполеглива праця і велика сила волі зробили поштовх до вдосконалення таланту.
А слава почалася уже, як було дивно самому Михайлові, з перших спроб. Протягом 90-х років ХХ століття пробував представляти свій талант у різних країнах, на багатьох фестивалях і конкурсах, де обмінювався досвідом із багатьма світовими майстрами, які багато в чому допомагали початківцеві. Це таке ремесло, що мало хто хотів видавати його секретів, бо розумів, що якщо передати частинку свого досвіду початківцеві, він цим скористається, або навіть перевершить свого вчителя. Проте поганий той майстер, який нічого не вчить, проте і поганий той учень, який нічого не вчиться. Свого особистого вчителя Михайло не мав, тому старався сам обробити це поле, яке повинно було колись зродити свої пишні і багаті плоди.
На початку ХХІ століття успіх Михайла стрімко пішов угору. Вартувало лише з’явитися Михайлові на якомусь фестивалі чи конкурсі, як його вироби або отримували почесні місця, або до кінця фестивалю всі розкуповувалися. Це був дійсно успіх. Тому Михайло вирішує презентувати свої роботи у м. Івано-Франківську, в Науково-методичному центрі культури Прикарпаття, де разом із роботами майстрині художньої вишивки Марією Ткачук, презентував свої роботи. Це була перша презентація, яка відбулася у 2002 році. І не буде перебільшенням додати, що в історії Отинії це перший майстер, який організував виставки своїх творчих робіт в музеях України.
Роботи М.Мандзюка зацікавили багатьох майстрів народної творчості і за кордоном. Це підтверджує той факт, що у 2012-му році до оселі Михайла завітали журналісти з Чехії. Їхня мета полягала в тому, що вони мали завдання довести своїм глядачам, що фарфорові тарелі, які є атрибутами народного мистецтва в цій країні, майстер на Україні виготовляє в домашніх умовах. Журналісти були вражені побаченим, і відзначили працю отинійського майстра в телепередачі на Першому національному каналі Чехії.
Манія величі його, на щастя, не переслідувала й не переслідує: «Кому треба, той про мене знає» - відповідає скромно тим, хто питає чому в ЗМІ про нього так мало написано. Люди часто запитували в Михайла як він це робить? Майстер ніколи не відповідав: «Так як всі, сиджу і роблю!», – адже хіба це відповідь? Доступно він розповідав чи не про усі тонкощі цієї клопіткої роботи, тому в такої людини аж приємно було і є щось купити.
Чимало робіт М.Мандзюк зберігає у Отинійській школі, в своєму ж робочому кабінеті, а також вдома. В цій же школі йому вдалося отримати в дирекції дозвіл на свій другий, окремий кабінет, який він зробив музеєм. Це своєрідна кімната, де так немов і відчувається дух минулого. У музеї рідкісні фотографії часів Другої світової війни, унікальні предмети минулого, які символізують традиції не лише покутського краю, але і в дечому всієї України. Різні фарфорові вироби, портрети героїв України є окрасою музею. Кожен охочий має можливість завітати в цієї скарбниці мистецтва і безкоштовно насолодитися патріотичною атмосферою, проте певна річ, що в присутності Майстра. Готуючись до двохсотріччя від дня народження Т.Г.Шевченка, майстер при допомозі поціновувачів шевченківського слова та малярства, створив у цьому ж музеї експозицію «З Кобзарем у серці». Також збирає М.Мандзюк роботи покутських майстрів і майстринь, переважно картини, щоб цим підтримати їхній талант на довгі роки, оскільки талант у багатьох людей є, а можливість його представити не кожному дається з різних причин.
У творчому партфоліо М.Мандзюка є численні нагороди і грамоти, різних фестивалів і конкурсів. Особливо цінними дня нього є нагороди адміністрацій з різних регіонів. Цінують творчість М.Мандзюка за збереження звичаїв, обрядів українського народу; вагомий внесок у розвиток культури, народного мистецтва; за ефективне впровадження інноваційних технологій; значний особистий внесок у справу навчання і виховання учнівської молоді. І це далеко не всі заслуги. Він багато ще має планів на майбутнє. Часи пролітають, і важка праця не омолоджує, а навпаки, забирає кудись здоров’я. Проте, оминаючи всі негаразди, а інколи і важкі проблеми, Михайло Михайлович має веселий характер.
Єдині промінці надії дарують Михайлові дружина Ганна, син Євген і донька Ольга. Це приємно тішить Михайла, адже якщо твою справу продовжують, отже, не дарма була ця праця, протягом скількох літ. Має він талант від Бога. Тут нічого заперечувати. Варто лише подивитися на праці Михайла і зробити одразу висновок: «Так, це дійсно великий майстер свого ремесла. Він знає свою мету в житті, знає, задля чого творить!»
Крізь роки від отчого порогаНе одна вже пройдена дорога
Та у серці юність, як колись!
Тож бажаєм доброго здоров’я,
Щастя і усмішки на вустах!
Й зичимо з повагою й любов’ю
Років ще не менше 70!
Шановний Михайло Михайлович! Поздоровляючи з цим чудовим святом, зичимо Вам невпинного руху вперед, успішного здійснення всіх планів та задумів. Бажаємо, щоб підґрунтям щасливого життя та плідної професійної діяльності були міцне здоров’я, серце, сповнене любові та добра, натхненна думка й щирі почуття.
З дочкою Ольгою(2006)
