Гадаю, що кожну людину більшою чи меншою мірою цікавить історія назви населеного пункту, де вона народилася і проживає. Адже назва твоєї «малої батьківщини» − це твоє друге ім’я. Закономірно, що при знайомстві особу запитують: − Хто ти? (ім’я, прізвище, якого роду-племені). Звідки ти походиш? (край, населений пункт).
Відтак назви поселенням давалися не випадково, а цілком осмислено, за якимись ознаками, характерними для того чи іншого географічного об’єкту. Одні назви легко піддаються тлумаченню, інші ж тривалий час залишаються під покровом таємниці. Це може бути пов’язано з тим, що древня топонімічна назва відноситься до забутої, невідомої, або ж мертвої мови. До таких топонімічних загадок, які ще чекають на своїх дослідників, відноситься і наше містечко із рідкісним іменем – Отинія.
Першим пошуківцем-інтерпретатором було місцеве населення, яке по своєму трактувало походження особистої назви.
(Від особистого імені «Отин»). Згідно з місцевою легендою, тут зупинилися два брати-наддніпрянці, які мандрували в пошуках місця для ведення господарства. Старший брат на ім’я Отин сказав, що залишається тут, на що молодший відповів: «І я» (Отин + і я = Отинія).
Письменник Микола Угорчак (Погідний) на початку 1920-х років перейняв від місцевих мешканців переказ, що назва Отинії походить від імені якоїсь дідички-польки Антоніни.
За переказом мешканця Отинії Михайла Івановича Іванціва (1916 р.н.), у цій місцевості у двох ґаздів виникла земельна суперечка. Обоє подалися до суду, але суд не вирішив справи на користь жодного з позивачів. Один із ґаздів після суду сказав: «От (ні) ти, ні я» (не виграли справи). Із цього «от (ні) ти, ні я» місцевість отримала назву Отинія.
Етимолог Юрій Поліщук припускає, що Отинія – готського походження, де «от» - перекладається як фахівець з виготовлення землеробських знарядь, а «тин» - огороджена територія поселення, і являється складовою багатьох назв поселень в Україні. За версією Ю. Поліщука, Отинія, в перекладі з готської мови, - це місто майстрів з виготовлення сільськогосподарських знарядь. Племена готів заселяли значну частину території сучасної України між ІІІ і V ст.. н.е., пізніше подалися на захід.
В.Розов виводить назву Отинії від особистої назви «Ота» (староста руської землі Ота Пилецький (1359 р.)).
Коломийський краєзнавець Михайло Миронюк також припускає, що назва Отинії могла походити від аналогічної назви урочища в цій місцевості, що колись могла належати бояринові або кметеві на ім’я Ота. Власне, чоловіче ім’я Ота є похідною формою від давньої слов’янської двоосновної особистої назви з прийменником Оть-Отьяслав, котре в свою чергу походило від німецького Отто або Отте. В документі за 1404 рік йдеться про дружину, мабуть уже покійного українського старости Оти Пилецького, яка названа Ядвигою Отиною Пилецькою. Ця версія підтверджує те, що урочище, в якому свого часу була заснована Отинія, мало власника на ім’я Ота.
Від апелятиву «Отин». Польський історик XIX ст. Садок Баронч виводить назву Отинії від слова «отин» − невеликий замок, оточений валами і частоколом, зведений для охорони місцевого населення від татарських нападів.
Від староукраїнської лексеми «отнина» (вотьнина, вотнина, отнина, вотчина – маєток, успадкований від батька на правах повної власності, староруська вотчина – батьківщина). (Отень, отний, отчий, отецкий, отцов – «Толковый словарь В.И. Даля»). У Галицько-Волинському літописі, в описі подій 1241 року, йдеться про викриття Данилом Галицьким факту корупції зі сторони боярина і управителя Коломийської волості Доброслава, який віддав солеварний бізнес двом беззаконникам із роду смердів – Лазару та Івору, які побирали значні доходи і ділилися із Доброславом. (Сіль тоді вважалася стратегічним товаром, рівноцінним валюті). За фактом злочину, справу провадив стольник Данила Галицького – Яків Маркевич: «Як ти можеш без княжого повеління оддати її сим обом, коли великі князі держать сю Коломию, щоб роздавати [сіль] оружникам? Сі ж обидва не достойні навіть Вотнин держати». Отож, Вотнин − первісна назва Отинії, це підтверджують багато дослідників. Однак це слово ототожнюється ще й зі словами «вотьнина», «вотнина «отнина», «вотчина», що означають маєток, успадкований по батькові на правах повної власності. На цьому ґрунті деякі краєзнавці заперечують приналежність слова «вотнин» до власної назви.
В даному випадку, лексема «вотнин» може походити від імені верховного германо-скандинавського бога Одіна (Вотана, Водана…, старошведське – Othin). «… в соціальному аспекті Вотан (Одін) виступає як очільник дружини (війська), що втратили безпосередні зв’язки з основною масою народу, зайнятого мирною працею. Назви рікам, озерам, пагорбам, горам, полям дає народ, згадуючи при цьому тих богів, які протегують мирному заняттю, забезпечують плодоносність рослин і плодовитість тварин.
Бог Одін (Вотан) Герб Отинії ( XIX cт.)
Тому, ім’я покровителя військової аристократії – Одіна, як зазначають дослідники, – рідкісне в топоніміці. Череда співзвучності: Одін (Вотан) – Вотнин – Отнин – Отинія – Одаї (село неподалік Отинії), ймовірно, не просто близька за звучанням. В книзі Р.К. Балагдіна «Сто Великих Богов», автор посилаючись на збірки древньоісландських міфічних саг зазначає, що володар Вальгали (небесний палац душ воїнів які загинули у бою) – Вотан прибув у північні країни з південного сходу (можливо, що і від наших місцин?). А ще Одін (Вотан) іменувався – «божественний тул» (знавець рун, рунічного письма). Можливо, тут криється розгадка назви села що межує з Отинією – «Кривотули»? В Отинії є назва місцевості, пов’язаної з письмом – Ризи. «Черти і ризи» − докириличне письмо, вирізане на березовій корі або на дубових дощечках. Саме таким способом «друковано» «Велесову книгу» − одну із найдавніших книг слов’янської писемності. Культуролог і дослідник «Велесової книги» Юрій Боберський вважає, що столиця праслов’янського державного утворення Русколань − Воронженець на ріці Ворона (Ворониця), могла бути на місці, або поблизу сучасного села Ворона, що межує з Отинією (ріка Ворониця протікає через Отинію). (До речі, в сагах про Вотана значиться, що його постійно супроводжували два віщих ворони – Huginn (мислячий) і Мuninn (пам’ятаючий), а також два вовки). Свою аргументацію Юрій Боберський ілюструє тотемними назвами сіл Отинійського ареалу дохристиянських часів: с.Велесниця, с.Волосів – походять від імені одного із верховних богів слов’янського язичництва – Велеса (Волоса) – бога достатку, покровителя домашніх тварин, с.Хоросно – Хорс – бог сонця, с.Баб’янка – Баба – богиня-берегиня. До цього переліку відносяться такі села як: Хлібичин, Грабич, Красилівка, Голосків (на території села Голосків знайдено значну кількість артефактів неоліту), Майдан, Вишнівці… В самій Отинії народна пам’ять теж зберегла топоніміку понад 2000-річної давнини, зокрема назви таких урочищ: Вили – богині долі, Жертки, Пожєрниці – жертовник, Розметинці – місце здійснення священнодійства, ритуалів. Окремі, не зовсім зрозумілі місцеві назви потребують дешифрування.
У XVI cт. наше містечко в документах зафіксовано під назвою Отенія. Під 1531 роком у «Хроніці Литовській і Жмойтській» повідомляється, що «року 1531-го, Петрило [Рареш], воєвода волоський, вторгнувся з великим військом до Польщі [в Галичину] з волохами, угорцями, турками, мунтянами... і Снятин, Коломию, Отинію [Отенею], Тисменицю та інші волості аж до Галича звоював»..
Історія має значну кількість фактів найменування поселень іменем його засновників, вельмож, царів тощо. Водночас, є немало даних, коли особа на новому місці проживання отримувала прізвище за назвою населеного пункту, звідки походила. Минулого року я мав нагоду зустрітися із мешканцем містечка Славське (неподалік Славського знаходиться гора Маківка – місце звитяги Українських Січових Стрільців у 1915 році), що на Львівщині – Миколою Івановичем Отенією. Пан Микола, в минулому селищний голова Славська із 17-річним стажем, тепер займається туристичним бізнесом, власник триповерхового котеджу під назвою «Запрошує Отенія».
А ще пан Микола збирає дані про свій родовід. Мета відвідин паном Отенією Отинії – вияснити ймовірність походження його прізвища від назви нашого містечка. Я розповів, що в документах XVI ст. (1531 р.), XVII cт. (1649 р.), XVIII cт. (1765 р.) столітті наше поселення мало назву Отенія, а його предок, безперечно, виходець із Отинії, із прізвищем тогочасної назви.
Під час пошуку в інтернет-мережі виявив, що в центральній частині міста Ставрополь (РФ) є продовольчий магазин «Отенія». Зав. кафедрою «Технологія машинобудування» Волгоградського технологічного інституту – Отеній Ярослав Миколайович. Також вдалося знайти прізвище Отенія (Oteniya) в Англії, Шотландії, США, Нігерії та на острові Ява. В Україні, це прізвище виявлено в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області – Тетяна Отенія. На сайті «Молот битвы. Мир Алкион» (онлайн-гра) – Отенія – столиця потужної військової держави Мортенгіл. За висловом істориків, зокрема академіка В.В. Грабовецького, Отинія, в час національно-визвольної війни 1648 року була столицею Покутського повстання під проводом полковника Семена Височана. Ще одне містечко із подібною назвою Отен (Autun), засновано у 15 році до н.е. у Галлії (Франція), у середньовіччі було столицею Бургундії. В контексті давньої назви «Отенія», Володимир Ботюк припускає, що назва може походити від імені Атена (Athena) – Афіна, Афіни – столиця Греції.
м.. Отен (Франція) м. Отинь (Польша)
Ще один топонімічний бренд Отинії – Отиня. 1946 року, тодішня влада «гнаних і голодних» «лиґнула» з Отинії літеру «і» - саме ту букву, на яку у слові припадає наголос, внаслідок чого Отинія цілих 43 роки була «безголосою». Але, виявляється, що й «Отиня» має своїх топонімічних «родичів». Ріка Отиня (Otinja) протікає через місто Штип (Stip), що у Македонії, (в минулому - складова Югославії). Цікаво, що відповідно й Отинія має балканську топоніміку – гора Косовська ( Косово – автономний край Сербії), у підніжжі якої протікає річка Сербин (Сербінь - полонізм), а столиця Македонії Скоп’є – близька за назвою із селом Скопівка, що за 5 км. Від Отинії, в Кривотулах є урочище Бозня – походить від Боснії (Bosna), Боснія і Герцеговина – державне утворення після розпаду Югославії. Вірогідно, що така топонімічна взаємність – свідчення довготривалих міграційних процесів населення, причому в обидві сторони. На сьогодні в Сербії, Хорватії, Боснії та Герцеговині проживають близько 60 тисяч українців-русинів.
Цікавим може видатися такий факт, що в Англії та Австралії є прізвища Отиня, а в Малазії і Нігерії – імена.
«Отиня» - так називають в Узбекистані спеціальних жінок-махаллі, які добре знають релігійну (ісламську) літературу, вміють читати «Коран», інтерпретувати хадіси та релігійні притчі.
м. Штип (Македонія) (посередині – річка Отиня) Торговий комплекс «Отинянка» м. Отинія
В якості бренда «Отиня» присутня у назвах різноманітних організацій: ТТО «Отиня НОРД» - енергетична компанія Казахстану, ТТО «Уральськ Отиня» м. Уральськ, Тзов «Отиня» м. Актюбе, Тзов «Майликум Отиня»…, а в Отинії є магазин «Отинянка».
Є ще одне припущення: - назва Отиня може походити від латгальського слова (Латгалія – Східна Латвія, мова латгальська) gotinya – готиня, що означає корова. Очевидно, що це слово існувало і в давньоукраїнській мові, бо сучасний український письменник Іван Білик в історичному романі «Меч Арея» подає це слово у тому ж значенні. Якщо прив’язати слово «готиня» до особистої назви нашого поселення, то вік Отинії, десь під 6 тисяч років. Річ у тому, що особисті назви такого штибу формувалися в час ери Тельця (Бика) – 4300-2150 рік до н.е. – епоха Трипільської культури, Всесвітнього потопу, початки хліборобства і осідлості, формування арійського світогляду і літочислення (зараз на нашому календарі 7518 рік). Культ Бика засвідчений у середовищі багатьох народів стародавнього світу. В тих часах корова (бик) вважалася священною, на сьогодні ця традиція збереглася в одній із провідних релігій світу - індуїзмі. Біля Отинії є два села, назва яких пов’язані із часом культу Тельця: – с. Грабич (межує з Отинією) – Горішній або Верховний Бик (слово бич, у значенні дорослий бик - в сучасній українській мові відсутнє, але у зменшеній формі – бичок - присутнє. А буває ще і таке: є слово-прикметник, а відповідний іменник аж… у російському словнику… Це – нонсенс, який потрібно виправляти). Друге село, що за 5 км. від Отинії – Хлібичин – унікальне за назвою, що засвідчує період переходу до безкровного жертвоприношення: жертовний хліб - коровай (від слова корова) замість жертовної тварини. «Коровай багатий, коровай рогатий» (із весільних ладкань). Ріг – символ достатку і добробуту, а звідси і назва продукту: пиРІГ, твоРОГ, РОГалик (ріг галі). Галі – корова, бик, вогонь, сонце – слово, що стало світоглядною назвою багатьох понять: Галія, Галілея, Галатія, Галісія (Пн. Іспанія), Португалія, Латгалія (Сх. Латвія), Бенгалія, Галичина (Галійщина)… Галактика (Молочний Шлях). Недавно в Карпатах, поблизу гори Галі (Косівський р-н), професором Ів.-Франківського університету Миколою Кугутяком виявлено і досліджено Тернишорське святилище (5 тис. р. до н.е.) - один із ареалів найдревнішої цивілізації. Ще одна світова пам’ятка древньої культури святилище – Кам’яна могила, що знаходиться над річкою Молочна (неподалік Мелітополя). В її ґротах, зокрема «Ґрот бика» - вівтарна частина, більше трьох тисяч наскельних малюнків-піктографів, яким 22-14 тисячоліть до н.е., розшифровані шумерологом Анатолієм Кіфішиним. Кам’яну могилу називають першою бібліотекою світу і визначнішою за сім чудес світу. Гора Галі, ріка Молочна, «Ґрот бика», м. Кривий Ріг… Сварог – верховний бог слов’ян, Сварга (свастика) – найвище небо, Коло Свароже – річний цикл… Ці, та інші подібні назви епохи Тельця – свідчення нашого глибокого історичного кореня на наших землях, нашої давньої культури і мови. І наше поселення у цьому – не виняток.
Перша письмова згадка про Отинію як міське поселення датується 1606 роком. За адміністративним поділом Отинія тоді належала до Руського воєводства, Галицької землі, Галицької волості. 1610 року приватне місто Отинія належало українському магнатові Олександру Балабанові. Балабани походили з родового гербу «Корчак». У цей час Отинія мала назву Балабанівка, Балабанів, Корчаків, але ці назви не прижилися. В тогочасних документах писалося: «Корчаків, давня назва − Отинія».
В нашій області, як і в Україні, є назви населених пунктів, складовою котрих є частина слова тин: Снятин, Делятин, Козятин, Хотин, Літин, Яготин, Пирятин, Стрятин, Обертин, Жукотин тощо. Староукраїнські слова «тин», «пал», «поль», «піль», «стан», «ґрад», «ґражда», «город» (в обох значеннях) – означають захист, оберіг, огорожа. Ці слова стали складовою ознакою поселень не тільки в Україні, але й на всіх просторах індоєвропейської цивілізації. Зокрема, слово «тин» співзвучне з англійським — town [taun]) - місто, і це невипадково. Про древність і універсальність української мови стверджують іноземні лінгвісти-дослідники: так зокрема, московський мовознавець польського походження Михайло Красуський у 1879 році написав: «Займаючись довший час порівнянням арійських мов, я дійшов висновку, що українська мова є старшою не лише за усі слов’янські, не виключаючи й так звану старослов’янську, але й за санскрит, давньогрецьку, латину та інші арійські (індоєвропейські мови)». Інший поляк, історик Ян Красінський у своїй книзі «Польща» у 1574 році зазначив: «Хто опанує українську мову, той здобуде ключ до швидкого вивчення всіх інших слов’янських мов, бо українській мові властиві найтиповіші риси слов’янської лінгвістики». «Толковый словарь В.И. Даля»: - …отынять, отынить двор, обнести тыном, забором, плетнем, стеною, огородить.-ся… Отынье (пск. твер.) – простор вдоль тыну, под тыном, забором; - отынье или отынок (пск. твер.) – огороженое место, тропинка, тор вдоль тына, по забору. – Пойдем-ка в церковь! «Да, вишь грязно!» Ну так в кабак! «Разве уж отынком пробратися!» В даному ілюстративному матеріалі XIX ст. Володимир Даль підкреслює, що слова «отынье», «отынок» - побутують тільки в Тверській та сусідній, Псковській губерніях Російської імперії. Чому? - Річ в тому, що місто Твер (Тверь), а пізніше і Тверське князівство в XII столітті засноване тиверцями, вихідцями із нашого Покуття та Поділля, які і стали носіями нашої культури на колонізованих північних землях. У свій час Твер та Галич (Костромський) були головними суперниками Москви за статус столиці тодішньої маловідомої Московії. За простою антропологією і ґенезою: все біляве населення із синіми, зеленими і голубими очима сучасної Російської Федерації – це переважно колишні вихідці із території т.зв. «Малої Русі». Просто, природно, у тих широтах таких автохтонів не було, − так каже наука.
Серед топонімів віднаходимо назви, співзвучні з Отинією. Зокрема, села Отиневичі та Отфінів, а також колишнє німецьке поселення Оттенгавзен на Львівщині, Отинівка (частина села Трибухівці) на Тернопільщині, смт. Отинья (Отынья) Гарінського району Свердловської області (РФ), містечко Отинь (Оtyn’) – ґміна, у яку входить 8 сіл Новосольського повіту Любуського воєводства (Західна Польща).
1946 року при змінах в адміністративно-територіальному поділі з назви Отинія вилучили літеру «і». 1988 р. автор цих рядків порушив питання про повернення назві попереднього фонетичного складу. Автора підтримали і підписали відповідне звернення історики і краєзнавці Володимир Грабовецький, Петро Арсенич, Іван Скрипник. 1989 року рішенням Верховної Ради УРСР Отинії повернули літеру «і». (Відомості Верховної Ради Української РСР, 1989, №42, ст. 578).
Від часу першої згадки в історичних джерелах назва Отинія постійно зазнавала незначних трансформацій, здебільшого це відбувалося на ґрунті польських впливів. Так, у документах за 1531 рік записано «Отенъю (Отенею)... звоевал». 1649 — Отенья (Отенея). 1765 — Оttеnіа (Оттенія). 1886 року — Оttуnіа (Оттинія). Зустрічаємо також назви: 1886 — Отынія (Отинія), 1914 – Оттинія (Ottynia) , 1946 – Отиня (Отыня), 1989 – Отинія.
Отинія. У цьому слові музикою переливається щось ліричне, поетичне, магічне, величаве і водночас ностальгійне, шось таке, чого немає в інших назвах. Мабуть, що саме такі відчуття провокують наших гостей до запитання: - А що воно означає, ваша Отинія?
Минулого року, в одній із московських спеціалізованих шкіл із поглибленим вивченням мови, у форматі асоціативного мислення, учителька російської мови Люба Олександрівна на уроці запропонувала учням 5-Б класу розтлумачити по-своєму невідоме для них слово - «отинія». Завдання полягало у розкритті здатності школярів до творчої уяви і художньо-образного мислення. Юні філологи жваво взялися до інтерпретації слова, з’явилося безліч варіантів: ім’я дівчини, назва країни, назва квітки, дерева … зупинилися на варіанті "срібляста отинія", було словосполучення срібляста від інею (рос. плакучая ива, голубая ёль, карельская берёза, серебристая отыния).
м. Москва, Катя Туманова: «срібляста отинія» м. Отинія Діана Соботник: «О, ти? Ні – Я!»
Згодом тему продовжили на лінгвістичному інтернет-форумі: (рос.):
-«…Про поселок я подумала, что «Серебристая Отыния» - красивый эпитет. Сказочный такой.
-…Вообще прекрасно: сколько разных мнений и даже просто подходов.
-…Ыние – это депрессивное состояние души. Уныние – значит «У ыния» - то есть недалеко от отчаяния. Вероятно Отыния – это состояние противоположности Унынию. То есть объект находится в стороне «от ыния». Серебристая – значит легкая, прозрачная, светлая… Белая радость… Вместо черного уныния.
-…Как прекрасно! Мне твоя версия очень-очень нравится. Самая поэтичная! Желаю тебе испытывать серебристую отынию часто-часто! Чаще, чем черное уныние».
Цьогоріч, 1 вересня класний керівник 5-Б класу Отинійської школи – Ганна Іллівна Войтанович запросила мене взяти участь у проведенні першого уроку для учнів цього класу, де я розповів про особливості нашого краю. Під час діалогу з класом мене запитали про походження назви Отинія і що означає це слово. У відповідь (за прикладом московської школи), я запропонував п’ятикласникам уявити себе на час мешканцями іншого міста, іншої країни, які ніколи не чули слово «Отинія», і в якості першого домашнього завдання, попросив написати декілька рядків, з чим вони ототожнюють це слово. Згодом з’явилися варіанти: ім’я дівчини, сорт яблук або груш, назва квітки, дерева, річки, назва гори в Карпатах… Отинія – це слово мелодійне. Коли чуєш це слово – хочеться співати… Написання цього слова викликає симпатію, стверджує учениця Діана Соботник. Якщо розбирати це слово по буквах і складах, то можна написати так: - О, ти? Ні – я! Це заперечення дає впевненість у собі. Кожен із нас повинен мати у собі оце Я.
Словесна милозвучність особистої назви нашого поселення викликає захоплення у поціновувачів галицької топоніміки: -… А мені дуже подобаються назви сіл на Франківщині, усі ці Шешори, Отинія…Суцільна поезія гір…(з інтернет-форуму).
Назва Отинії присутня у пісенному і поетичному жанрі місцевих авторів, народному фольклорі, зокрема у весільних ладканнях по навколишніх селах, у коломийках.
«Отинія, Коломия, Заболотів, Снятин.
Станіслав, Богородчани, Надвірна, Делятин».
В цій коломийці XIX ст. показано маршрут мандрів отинійського парубка, який пустився в пошуки своєї другої половини. Щоправда, якийсь коломийський патріот вирішив, що Її Величність – Коломия повинна бути першою у цій співанці, а Отинія - другою (саме так її тепер співають). Але, якщо би тих співців, та заставити пройтися по їхньому же маршруту: Коломия – Отинія – Заболотів...(а це понад 50 зайвих кілометрів), – вони би «заспівали» зовсім інакшої. Та, на щастя самої Коломиї, там таки знайшовся справедливий коломиянин, який визнав Отинію кращою за Коломию (особисто я, таким людям довіряю). Це – відомий енциклопедист, фольклорист, гуморист Микола Савчук:
«Ой красна ж ти, Коломийко ґонтами побита.
А ще краща Отинійка соломов покрита».
Микола Савчук «Села і міста» (коломийки)
Отинія. Це слово завжди звучить ностальгійним передзвоном пам’яті, яка закликає до батьківського порога усіх тих, кого доля порозкидала по світах.
Покутянська ясна зоре!
Земляків твій промінь гріє –
Тих, що близько і за морем.
Отинія – це частинка Великої України – Богом даної землі. Це там, де привітав Тебе з Днем народження Світу Твого перший весняний промінчик Сонця, де серед зеленого буйноголосся вчувається давно забута щемлива мелодія маминої колискової, де трояндове літо обпікає млосною жагою першого кохання, де в шепоті осінньої позолоти опалого листя відлунюють стишені голоси наших рідних, що вже далеко… за межею, де пізніми зимовими вечорами Сивий Час виплітає з Матерії Вселенної дивні візерунки Нового СВІТанкУ під вічними зорями Отинії.