Отинія - Селище міського типу Отинія

Про те, що в давнину на території Отинії було поселення, свідчать знайдені в околицях крем'яні та кам'яні знаряддя праці доби неоліту й бронзи.

Садок Барони називає Отинію старожитним слов'янським поселенням, котре належить до найстаріших поселень Покуття.

В документах уперше Отинія згадується 1144 року.

У Галицько-Волинському літописі в описі подій 1241 року йдеться про панування боярина і правителя Коломийської волості Доброслава. Князь Данило Галицький, довідавшись, що його підлеглий всупереч князівським правам побирав значні доходи з місцевих солеварень в грошах і данинах, послав свого стольника Якова Маркевича до Доброслава. В діалозі Якова Маркевича з Доброславом стольник викладає претензії князя Данила: «Князь ваш я єсть, [а] ви повеління мойого не сповняєте і землю грабуєте. Чернігівських бояр я не велів тобі, Доброславе, приймати, а дати волості галицьким. А коломийську сіль залишіть для мене». І він [Доброслав] сказав: «Нехай буде так».

У той же час, коли Яків сидів у нього [Доброслава], прийшли Лазар Домажирець та Івор Молибожйч, два беззаконники із роду смердів, і поклонилися йому до землі. Яків тоді здивувався і запитав про причину, чому вони поклонилися. І Доброслав сказав: «Я дав їм обом Коломию». Яків тоді сказав йому: «Як ти можеш без княжого повеління оддати її сим обом, коли великі князі держать сю Коломию, щоб роздавати [сіль] оружникам? Сі ж обидва не достойні навіть Вотнин держати».

Вотнин — первісна назва Отинії, це підтверджують багато дослідників. Однак це слово ототожнюється ще й зі словами «отнина», «вотчина», що означають маєток, успадкований по батькові на правах повної власності. На цьому ґрунті деякі краєзнавці заперечують приналежність слова «вотнин» до власної назви.

Під 1531 роком у «Хроніці Литовській і Жмойтській» повідомляється, що «року 1531-го, Петрило [Рареш], воєвода волоський, вторгнувся з великим військом до Польщі [в Галичину] з волохами, угорцями, турками, мунтянами... і Снятин, Коломию, Отинію [Отенею], Тисменицю та інші волості аж до Галича звоював».

Того ж 1531 року в бою під Обертином волоський воєвода Петрило зазнав поразки від польського гетьмана Яна Тарнавського.

Історик М.Струмлинський, покликаючись на урядові книги 1565-66 рр., зазначає, що приватні землі біля Отинії та навколишніх сіл на той час належали польським шляхтичам Бучацьким, Язловецьким, Тенчинським.

Перша письмова згадка про Отинію як міське поселення датується 1606 роком. За адміністративним поділом Отинія тоді належала до Руського воєводства, Галицької землі, Галицької волості.

1610 року приватне місто Отинія належало українському магнатові Олександру Балабанові. Балабани — знаний рід української шляхти. Адам Балабан — власник с. Угорників і ктитор Угорницького монастиря впродовж 1602-1612 рр. Гедеон Балабан (1530-1607) — львівський єпископ, заснував у своєму родовому маєтку в Стратині, що на Рогатинщині, а також в Крилосі біля Галича, друкарні. Ісая Балабан — архімандрит Унівського монастиря. Діонізій Балабан — Київський митрополит. Балабани походили з родового гербу «Корчак». У цей час Отинія мала назву Балабанівка, Балабанів, Корчаків, але ці назви не прижилися. В документах писалося: «Корчаків, давня назва — Отинія».

У скарзі Балабанів на Полянських з року 1610 записано, що «... осада Балабанівка нова, нещодавно осаджена», та що «... нова осада Отинія теж нещодавно осаджена».

1618 року польські шляхтичі Понятовські за 150 тисяч злотих купили Отинію і весь отинійський маєток з селами Угорники, Грабич, Голосків, Струпків.

Населення часто терпіло від турецько-татарських нападів. На початку 1626 року, під час походу на Польщу султана Махмеда III, окремі загони, які відокремились від основних сил, зруйнували і спалили Корчаків (Отинію) та передмістя Коломиї, забравши багато людей і майна.

Через посилення феодального гніту на початку 1640 рр. масового характеру набрали втечі селян від землевласників. Поміщики Галицького і Коломийського повітів скаржилися 1641 року (21 скарга), що 155 селянських родин (кріпаків) утекли до міста, з них три родини поселилися в Отинії. 1643 року поміщики знову скаржилися до Галицького суду (60 скарг), що 401 селянська родина втекла до міста, з них 33 поселилися в Отинії.

1643 року Отинія стала власністю польського магната Станіслава Потоцького. З появою нового власника, містечко почало посилено поповнюватися поляками і євреями. На той час тут проживали вільні міщани, ремісники, дрібні крамарі і кріпаки. За наказом Станіслава Потоцького в районі теперішнього центру Отинії спорудили замкові укріплення для захисту від татарських набігів. Фортечні стіни були дерев'яними, а сам замок обнесено земляним валом (ще й досі околиця називається «За валом»). Замок, став і гора Стражниця належали тоді до оборонної системи міста.

Походження назви Отинія


Щодо походження назви Отинія існує декілька версій.

1.Власна назва походить від староукраїнської лексеми «отнина». В Галицько-Волинському літописі (1241 р.) — Вотьнина, вотнина, отнина, тобто маєток, успадкований від батька на правах повної власності, староруська вотчина (батьківщина).

2.Від апелятиву «отин». Садок Баронч виводить назву Отинії від слова «отин» — невеликий замок, оточений валами і частоколом, зведений для охорони місцевого населення від татарських нападів.

3. Від особистого імені Отин. Згідно з місцевою легендою, тут зупинилися два брати-наддніпрянці, які мандрували в пошуках місця для ведення господарства. Старший брат на ім'я Отин сказав, що залишиться тут, на що молодший відповів: «І я». (Отин + і я = Отинія).

4. Микола Угорчак (Погідний) на початку 1920-х рр. перейняв від місцевих мешканців переказ, що назва Отинії походить від імені якоїсь дідички-польки Антоніни.

5. За переказом мешканця Отинії Михайла Івановича Іванціва (1916 р.н.), у цій місцевості у двох газдів виникла земельна суперечка. Обоє подалися до суду, але суд не вирішив справи на користь жодного з позивачів. Один із газдів після суду сказав: «От (ні) ти, ні я» (не виграли справи). Із цього «от (ні) ти, ні я» місцевість отримала назву Отинія.

В.Розов виводить назву Отинії від особистої назви «Ота» (староста руської землі Ота Пилецький (1359 р.)).

Коломийський краєзнавець Михайло Миронюк також припускає, що назва Отинії могла походити від аналогічної назви урочища в цій місцевості, що колись могла належати бояринові або кметеві на ім'я Ота. Власне, чоловіче ім'я Ота є похідною формою від давньої слов'янської двоосновної особової назви з прийменником Оть-Отьяслав, котре в свою чергу походило від німецького Отто або Отте. В документі за 1404 рік йдеться про дружину, мабуть, уже покійного українського старости Оти Пилецького, яка названа Ядвигою Отиною Пилецькою. Ця версія підтверджує те, що урочище, в якому свого часу була заснована Отинія, мало власника на ім'я Ота.

7. Етимолог Юрій Поліщук припускає, що Отинія — слово готського походження. В нашій області, як і в Україні, є назви населених пунктів, складовою котрих є частина слова тин: Снятин, Делятин, Козятин, Хотин, Літин, Яготин, Стрятин, Обертин, Жукотин тощо. Слово тин (з англійської — означає місто, а перша частина слова характеризує ознаку кожного міста. Сня — з готської означає змія, отже м. Снятин в перекладі звучить як зміїне місто. От — у перекладі означає спеціаліст з виготовлення землеробських знарядь. Отже, Отинія, в перекладі з готської мови, — це місто майстрів з виготовлення сільськогосподарських знарядь. Племена готів заселяли значну частину території сучасної України між III і V ст. н.е., пізніше подалися на захід.

Серед топонімів віднаходимо назви, співзвучні з Отинією. Зокрема, Отиневичі та Отфінів, а також колишнє німецьке зокрема, итиневичі та итфінів, поселення Оттенгавзен на Львівщині, Отинівка (частина села Трибухівці) на Тернопільщині. Сюди ж можна віднести і назву передмістя французької столиці — Отен.

Деякий час Отинія мала назви Балабанів та Корчаков

Від часу першої згадки в історичних джерелах назва Отинія постійно зазнавала незначних трансформацій, здебільшого це відбувалося на грунті польських впливів. Так, у документах за 1531 рік записано «Отенью... завоевал» 1649 — Отенья20. 1765 — ОПепіа, 1886 року — Опупіа21. Зустрічаємо також назви: 1886 — Отьінія22, 1914 - Отинія23, 1946 - Отиня24. 1946 року при змінах в адмі ністративно-територіальному поділі з назви Отинія вилучили літеру «і». 1988 року автор цих рядків порушив питання про повернення назві попереднього фонетичного складу. Автора підтримали і підписали відповідне звернення історики і краєзнавці Володимир Грабовецький, Петро Арсенич, Іван Скрипник. 1989 року рішенням Верховної Ради УРСР Отинії повернули літеру «і».

Розташування Отинії. Топоніміка


Отинія розташована по обох берегах річки Опришини, за 32 км від райцентру та за 31 км від обласного ятру. В південній частині Отинії протікає річка Сербин, котра впадає в Опришину. В північній частині тече річка Ворониця, у неї впадає Опришина. Найбільшими потоками вважаються Мальгава, Глибоцький, Сорочина, Липівка. З природніх водоймищ найбільшими вважалися Став та Млинівка, в Млинівці водилося багато риби, а на ставах поселялися великі зграї диких качок і гусей. Значна частина території Отинії розташовується на низинній, частково мочаристій і малородючій місцевості. В давнину навіть побутував вислів «Купив собі Отинію», тобто біду.

Висота місцевості над рівнем моря — 151 метр.

Площа Отинії — 1777,3 га

Отинія межує з селами: зі сходу — Грабич, з південного сходу

— Глибока, з півдня — Голосків, Уторники, з південного заходу

— Баб'янка, із заходу — Виноград, Ворона, з півночі —Кривотули, Красилівка.

На початку XX століття Отинія поділялася на дільниці:


Місто— центр, Завал (За валом), Борисівка, Марків Гай, Бочкарівка, Загребля і Мікульсдорф. Марків Гай і Мікульсдорф вважалися присілками.

Отинійські присілки


Мікульсдорф — німецька колонія, в перекладі — Мікулине село; 1900 року налічувалося 50 дворів, 312 мешканців.

Марків Гай — хутір, заснований Марком у гаю; 1900 року там налічувався 31 двір, 168 мешканців.

Грицівка — хутір, заснований якимось Грицем; згадується 1914 року.

Пеньки — хутір, заснований «на пеньках»; згадується 1855 року.

Свинянка — хутір, назва походить, певно, від назви однойменного потоку (Глибоцький?); згадується 1900 року.

Щасників або Щеників — давнє містечко, назва якого мала означати «щасливе поселення», на противагу повір'ю, що «знайшов собі Отинію», тобто знайшов клопіт; згадується 1660 року.

Урочища Отинії: Велесницьке (поле), Вили (поле), Довгий Кут, Вільшини, Гайок, Ризи, Сайково, Стебник, Пожєрниці, Ропші, Коло тополі, Замлинівка, Млинівка, Млинище, Толочина, Царинка, Дебрі, Тремби, Лиса, Папст, Судки, Гуки, Розметенці, Левада, Опуст, Рутка, На болоті, Триндєльня, Коло св. Петра, Стражниця, Застав, Пихані, Солонець, Плоски, Вікно, Шия, Нетеча, Віха, Кути, Габарів, Дворище, Дубник, Жолоб, Лука, Гай, Жиртки, Чигри, Царина, Окописко, Сьострин сад, Окопище, Лази, Косовська (гора).

Дві дороги, котрі мали назву Цісарка (цісарська); одна вела через Загреблю на Товмач, друга — на Станіслав.

Отинійські вулиці. Перша схема і конфігурація отинійських вулиць (без назв) зафіксована на топографічній карті Отинії 1847 року. Основне розгалуження вулиць і доріг за останні півтори сотні років практично не змінилося. Цікаво, що кожна окупаційна влада з ідеологічних міркувань часто перейменовувала вулиці. Так, центральна вулиця спочатку називалася Коломийською, пізніше — Франца Йосифа, Народною, Підсудського, Майданом Леніна. Тепер — це вулиця Свободи. Друга вулиця — Пєрацького, 17 вересня, тепер — імені Володимира Івасюка. Інша вулиця — Голощинська, Францішека Карпінського, тепер — вулиця Івана Франка.

1950 року отинійські вулиці мали назви: Станіславська, Станіславська бічна, Мікульсдорф, Лази, Колійова, Шевченка, Борисівка, Івана Франка, Церковна, Грабицька долішня, 17 вересня, Марків Гай, Замлинівка, Загребля, Майдан, Червоноармійська.

У липні 1990 року Отинія позбулася совдепівських назв вулиць: Леніна, Кірова, 1 травня, Червоноармійської, 17 вересня, Терешкової, Чмихуна, Жданова, Калініна, Щорса, Ватутіна, Лазо. А громади двох вулиць таки вирішили залишити безликі радянські назви. Це вулиця Молодіжна (переважна більшість її мешканців лиш згадує про свою молодість) і вулиця Миру, на якій роками точаться міжусобиці, бо внаслідок приватизаційних процесів вулиця залишилася без двох планових заїздів, і тепер мирянам залишається лише мирно співіснувати, допоки хтось не додумається приватизувати й третій, останній заїзд.

Тепер отинійські вулиці мають назви: Свободи, Грабицька Горішня, Грабицька Долішня, За Валом, Козацька, Стражниця, Михайла Грушевського, Довбуша, Січових стрільців, Спортивна, Зелена, Семена Височана, Замлинівка, Загребля, Миру, Марка Черемшини, Івана Франка, Володимира Івасюка, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Берегова, Галицька, Петра Дорошенка, Українська, Прикарпатська, Молодіжна, Іванціва, Богдана Хмельницького, Розметенці, Лази, Колійова.