Отинійська самооборона розпочала свою активну діяльність під час зимових подій на Київському та Івано-Франківському майданах. Сотником самооборони в Отинії став Василишин Микола Петрович, 1974-го року народження. Ця людина була на зимовому Майдані в Києві, бачила воєнні дії на сході України, а зараз займається доброчинними акціями, створеними для забезпечення солдат різним військовим спорядженням. Кожного дня в нього є окремий розклад, яким він активно живе ось уже від початку грудня 2013-го року.
Мені вдалося взяти в нашого отинійського сотника інтерв’ю, в якому він розповів мені шокуючі речі, які сам побачив. Після інтерв’ю особисто мені важко було відійти психологічно від почутого.
- Пане Миколо В якому віці ви усвідомили, що для вас означає бути справжнім українцем, патріотом?
- Патріотизм я ще з дитинства сприймав, як щось вище, духовне. Ще в далекі 80-ті роки я вже знав про С.Бандеру. Радів, коли демонтували пам’ятник Леніну в нашій Отинії та вважаю це однією з перших великих подій, яка змінила мені світобачення назавжди, перетворило мене на справжнього патріота ще не сформованої тоді, як цілісної держави, України. Тоді я і зрозумів, що боротимуся до кінця, щоб жити у вільній Україні. Були потім різні політичні акції в яких я брав участь, але найактивніше почав виступати уже під час київського Майдану.
- Коли ви вперше усвідомили, що повинні їхати до Києва на Майдан, виборюючи право жити у європейській країні?
- Ідея поїхати до Києва виникла після того, як беркутівці жорстоко побили студентів тільки за те, що вони хотіли для України європейських стандартів. Я не міг на це так просто дивитися, тому й поїхав зразу до Києва. Першими з отинійців, прибули на Майдан Руслан Новаківський та Петро Боднар. Вони привезли туди їжу та ліки. А з жінок найактивніше зголосилися поїхати Оксана та Слава Підгайні. Мене дуже вразила їхня активність і патріотизм. Навіть їхня мама, Ганна Паньківна, якій вже 70 років, теж була із доньками у Києві на Майдані.
Коли вперше приїхав на Майдан, мене шокувала звістка про вбивство патріота Сергія Нігояна .А ось Михайло Жизнєвський помер в прямому розумінні слова на моїх очах. Я його бачив ще живим, як через годину побачив його вбитим. Це була перша смерть, яку я побачив на Майдані…
Бквально всі взялися будувати барикади. Мене вразили кияни, мама з доньками підмітали сніг, а ми мішки носили та будували барикади, та цілу ніч безперервно працювали. Приходили пенсіонери, які приносили ліки, чай, їжу, і це все безперервно. Дуже холодно було, до мінус 20 градусів, а простояти на дворі найбільше можна було 10-15 хвилин, бо обмерзали руки, ноги, частини обличчя. А ще мітингарів поливали холодною водою на вулиці Грушевського. Так один чоловік із Коломиї помер від запалення, захворівши на пневмонію. Здивувало мене було й те, що кияни приносили добровільно нові шини, які коштували 2-3 тисячі гривень, лише для того, щоб ми палили, тримали оборону.
Багато міліції слідкували за нами. Ось тому багатьох зараз пропалих громадян України не можуть віднайти…
Ночували ми переважно у Жовтневому палаці. Було дуже холодно. Спали на бетоні, холодних плитках, вбрані, і тільки по 2-3 години, а потім знову йшли на барикади. Із Отинії були і такі, які провели і по 45-50 днів на Майдані. Ось Голей Володимир провів на Майдані понад 50 днів, а ще Вівчарик Петро, який був сотником на Майдані.
Багато політичних партій тоді брали з нами участь: Батьківщина, Свобода. Наша самооборона розділилася по поверхах і всі охороняли потім тільки івано-франківський Майдан, де старалися створити елементарну допомогу протестувавальникам.
Дивлячись на всі ці події ми розуміли, що тут варто почати робити люстрацію. Дуже багато регіоналів тоді перейшли в партію УДАР.
Ось і в нашій Отинії є багато таких свідомих досі регіоналів, які б мали зараз сказати: «Вибачте, люди, що ми так колись робили». Та де там?...Навіть не думають просити пробачення і далі живуть вільно собі, не зважаючи на політичні проблеми.
- Ми побачили ніби переродження історії, так званої другої «Битви під Крутами», яка була майже 100 років тому. На Вашу думку, чому першими, хто виступив за волю та європейський курс України наприкінці 2013-го року, були саме студенти?
- Чому студенти?.... Після заклику журналіста Мустафи Найєма підтримати угоду із ЄС, відреагували насамперед студенти, які знали чого хочуть, бо вони хотіли європейської країни, а не країни, в якій би прогресувала диктатура. Ці студенти, мов символ молодої нації, тому треба було щось робити, щось нове. Патріотизм зароджується з малого.
- Які були Ваші подальші дії після Майдану?
- Після повернення із Києва я натрапив саме на захоплення адміністрації в Івано-Франківську.
Познайомився з багатьма людьми, де ми створили окрему народну раду. Це були переважно керівники різних фірм.
- Як ви зреагували на неоголошену офіційно війну на сході України?
- Я ніби відчував ще на Майдані, що так просто він не закінчиться. Уже після Майдану все в Україні відбувалося ще активніше, ніж я собі міг уявити. Відразу набір у армію, а там на війну…
Ось у нас зараз поселилися люди із Слов’янська. Ми їм дали дах над головою, зігріли, заспокоїли і досі охороняємо. Вони дуже сильно боялися, що ми, як вони думали «бандерівці», на Заході з ними поводитимемося, як із ворогами, але зараз вони надзвичайно вражені тим, як же таки в нас тут добре, які ж ми щирі люди. Жінка із двотижневою дитиною тікала під пострілами із місця своєї прописки. Жінка в минулому росіянка, але давно вже громадянка України. Ми і пральну машину їй придбали та різні необхідні речі для неї та її дитиночки.
Щодо солдат…Відправкою людей на полігони мав би займатися селищний голова, але практично ми це робимо, а влада тікає від цього, коли наростає найбільше відповідальності, особливо за долі призовників. Ми не просто їх відправляємо, а даємо їм в дорогу їжу, воду, засоби гігієни, каски, бронежилети, біноклі, бо на полігонах цього взагалі нема. Я ось їхав на 5-й полігон у Делятин, а перед тим збирав гроші нашим солдатам. Я знаходжу зв'язок через рідних, які відправили своїх близьких на війну, і аж тоді знаю кому, що і де бракує серед речей на підготовці до війни. Переважно солдатів готують 30-40 днів та відправляють на схід, але, особливо зараз виключно тих, які вже служили уже в армії. Ось спіткнулися тут ми із дуже серйозною проблемою, адже військкомати списки тих, хто вже служити після 2000-го року – не мають. Стався збій системи і все втрачено…
На одного солдата необхідно ні мало, ні багато 20 тисяч гривень, щоби він повністю був готовим до боротьби. Лише бінокль коштує 1500 гривень. І ось замість того, щоб спеціальні магазини із цим бойовим спорядженням робили скидки на свої товари, ці воєнторги кожного тижня піднімають ціни, що аж доходить ця ситуація до абсурду. З Отинії добровольцями пішли Кузнецов Олександр та Пилипко Петро з якими я особисто був на прес-конференції і бачив усіх добровольців з Коломийщини, яких було понад 15 хлопців. Я їм всім подякував за бажання служити, захищати свій край, та щиро побажав повернутися живими.
- На завершення скажіть, будь ласка, які ваші подальші плани? Що ви хочете зробити якомога швидше, вважаючи це найбільш необхідним для отинійців.
- Наша самообороно не просто ходить та командує, вважаючи як краще. Ми контролюємо всі нічні заклади і хочемо добитися того, щоб після 22-ї години не продавали спиртні напої в барах та кафе, особливо дітям до 18 років. А то ходять діти 12-13 років п’яні по Отинії та не розуміють, що з ними відбувається. А це ж ніч. Дівчата ж п’ють не менше за хлопців. Їздять багато автомобілів, дуріють хлопці на тих мотоциклах, а ще стріляють на кожних вихідних тими феєрверками. Тут уже зараз треба наводити порядок. Міліція нічого ж не робить. Треба не просто дільничних по селищі, а окремо людей, які б контролювали кожну вулицю, але щоб обов’язково був серед тих самооборонців міліціонер, який би мав право заарештовувати у разі необхідності.
Ми ще хочемо добитися того, щоб служити йшли молоді та здорові люди, яким нічого не бракує і яких не чекає вдома дружина і троє дітей. Ось знаю я одного чоловіка з Коломиї, який має ось-ось їхати на схід, а вдома в нього дружина та п’ятеро дітей. Ну що та жінка зможе сама, якщо чоловік не повернеться додому живим?
Далі ми хочемо на День Незалежності України в Отинії зробити акцію для збирання коштів нашим воякам, хоча і проводитимемо цю акцію частіше.А ще непокоїть екологічна ситуація в Отинії, хочемо очистити від сміття наші ліси, щоби були окремі сміттєвивізні машини, які б хоча раз на тиждень забирали мішки із сміттям. Щоби люди не кидали їх по цілій Отинії, а знали, що такого то дня, в таку то годину вони повинні винести сміття. Ми б організувалиокремі контейнери на пластик, папір, різні бляшанки, і тоді було б легше позбуватися цього непотребу. Треба перестати нам жити законом «золотого батона» і логічно думати про завтрашній день. А цьогорічні події доводять, що ми дуже сильна та могутня нація! Не знаю чи вийде нам це все реалізувати, адже і мені вже через тиждень світить мобілізація
Головне не віддати Україну знову ворогам. Все залежить від кожного з нас. Ми сильні, і перемога буде за нами! Слава Україні!
- Героям слава!!!
