Отинія - Безробіття розуму

Сьогоднішня система освіти викликає багато очікувань і водночас - тривог. Що буде з нашою системою освіти? На сьогодні існує очевидна проблема, яка має докорінно змінити підходи до навчання: знання стали доступними і перестали бути привілеєм тих, хто навчає. Сучасні технології дозволяють знаходити доступ до джерел інформації і знань, які раніше були закриті. Будь-який студент може слухати лекції і користуватися бібліотеками світу не виходячи зі своєї квартири. Виходячи з цього, система освіти повинна переорієнтуватися під потреби сучасності і насамперед змінити свою місію і підходи до навчання в інформаційно-глобалізаційному середовищі, що розвивається. Кордони освітнього середовища за останній час значно змінилися і продовжують змінюватися - територією навчання за допомогою інформаційного простору стає весь світ. Традиційні підходи: "Ми даємо знання", повинні поступитися місцем: "Знання не можна дати, їх можна отримати". Замість: "Ми вчимо", - "Навчити не можна, можна навчитися". Система освіти повинна переорієнтуватися не на забезпечення готовими знаннями, а на те, як ці знання отримувати. Замість готових відповідей - питання, які допоможуть шукати відповіді. Тобто замість риби - потрібно навчити ловити цю рибу. Ще одним важливим на наш погляд аспектом, є проблема відмінності знань через власний досвід від пасивних знань. Можна сказати, що на даному етапі виникла проблема знань: "горе з розуму". З дитинства йде збільшення кількості знань-інформації. Але їх використання знаходиться на дуже низькому рівні. Тобто суспільство вкладає і купує знання - а використовує їх на - 5 - 10%. Таким чином, накопичення знань і розвиток інтелекту створило безробіття розуму. Відбувається простій не використаних знань. Тобто знання стають баластом, зайвим навантаженням, яке не дає, а забирає психічну енергію. Мозок, як операційна система, перевантажений тимчасовими і не потрібними файлами, що призводить до збою системи-організму. Це сприяє депресії, ігровій залежності. І добре використовується в своїх цілях продавцями комп'ютерних ігор. Ігроманія, яка охопила переважно молодіжне середовище, як раз підживлює потребу застосувати свої інтелектуальні здібності, які не знаходять адекватного використання в суспільстві та особистому житті. На сьогодні, проблема урядового рівня: "Як найкращим чином задіяти і використати зростаючий інтелект?" У суспільстві існує стереотип: "Чим більше знань, тим краще". Але знання як продукт мають свою якість. І сучасні критерії оцінки цієї якості на жаль більше спрацьовують на бюрократизацію і формалізацію системи освіти, не дозволяючи їй гнучко змінюватися в постійно змінному середовищі. Так сутність підміняється формалізованими процедурами, а порядок стає головнішим, ніж сам продукт. Не прийнято говорити і про те, що знання можуть нести як користь, так і шкоду. Що набуття нових знань пов'язане з відповідальністю їх використовувати і передавати далі. Особистість має знати: "Навіщо? Як я буду це використовувати у своєму житті? Це те, що я хочу робити і буду не дивлячись ні на які обставини? Чи отримую я справжнє задоволення, займаючись своєю справою? Чи буду я займатися своєю роботою, навіть якби мені за це не платитимуть, або якби я не мав потребу в грошах?". Якщо відповіді на ці питання - більше "ні" чим "так", то це вказує на те, що треба щось змінювати. А якщо ми уявимо суспільство, то яких відповідей буде більше? І що тоді це говорить про суспільстві в цілому? Знання без досвіду і без застосування ведуть до психічної інфляції особистості: "Є посада, диплом - але немає задоволення від роботи, немає радості творчої праці". Людина асоціює себе швидше з дипломом - "Я отримав диплом", або "Я - на посаді", а не з діяльністю. В такому випадку - втрата місця, грошей, скорочення з посади, сприймається як втрата самого себе і призводить до втрати сенсу життя, трагедії, депресії або навіть до розвитку більш серйозних захворювань. Тому не зайвим буде десять разів відміряти, а один відрізати. Не завадить бути більш вибірковим у споживанні знань. Споживання і засвоєння знань без розбору - веде до неперетравлення. Ось як вказував на це французький філософ П'єр Шарден де Тейяр: "Сучасна людина не знає, що робити з часом і з силами, які вона випустила зі своїх рук. Ми стогнемо від цього надлишку багатств. Ми кричимо про "безробіття"". У давнину, знання передавалися з рук в руки, від вчителя до учня. Учитель ніс відповідальність за те, що він передає. Тобто передавати він міг тільки знання, отримані практичним шляхом і тільки те, що він сам використовував в особистому досвіді. Теорія без практичного застосування мертва. І знання, передані навіть самими блискучими теоретиками - також мертві. Тиражування та розповсюдження знань без практичного дослідження та застосування може нести небезпеку. Особистість перебуває в ілюзії, в образі, не осягнувши сутність того, що вона вивчала - і безробіття цьому підтвердження. І що ми маємо? Тисячі студентів, що одержали дипломи, в результаті не можуть знайти роботи. Однією з відповідей на це питання є те, що вони не отримали самого головного - вони не знають як застосувати знання, які отримали. Найчастіше в кращому випадку їм дали інструмент, але не навчили ним користуватися. У гіршому - виписали диплом. Далі частина з них починає шлях навчання самостійно заново, частина залишається в подиві: "Чому я сумлінно виконував все, що мені було запропоновано, але у результаті залишився без роботи?". Мудре прислів'я говорить: "Хто знає, той не говорить. Хто говорить, той не знає". Вона підводить до того, щоб більше питати і більше сумніватися в тому, що говорять. Тобто будувати гіпотези і їх перевіряти. Вчитися ставити правильні питання. Оскільки правильне питання вже містить половину відповіді. А ось цього якраз наша система освіти і не любить: - Не умнічай! Слухай, що тобі кажуть! Мовчи! Вчителів і педагогів, які заохочують і люблять питання - на пальцях можна перерахувати. Вони - той золотий запас, який підтримується більше напевно святим духом, ніж організаціями, системою освіти чи урядом. Швидше вони неугодні традиційній системі. Як більмо в оці і найчастіше не на почесному місці. І самі вони навряд чи зможуть змінити існуючу ситуацію, а от щоб разом. Ну хочеться ж, щоб було це разом і інакше – гідно серед кращих у світі. Валентина Гуріевська